26 квітня – Міжнародний день памʼяті про Чорнобильську катастрофу. Саме цього дня, 38 років тому, трапилося страшне лихо - аварія на Чорнобильській атомній електростанції, наслідки якої світ відчуває і досі.
Напередодні, 25 квітня, у читальному залі Заліщицької МЦПБ відбулася зустріч-вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС із студентами Заліщицького аграрного фахового коледжу імені Є. Храпливого. Серед запрошених - голова районної громадської організації "Спілка Чорнобиль" Марія Капляр та члени організації: Василь Гуменюк, Андрій Чайковський, Ярослав Мартинюк, Ярослав Костишин, Михайло Новак та Сергій Тітов, які ділилися із присутніми своїми спогадами і враженнями від побаченого і пережитого у боротьбі з нещадним атомом під час свого перебування у зоні ураження.
Присутні мали змогу спілкуватися з ліквідаторами цієї страшної аварії. Більш детально ділилися спогадами Василь Гуменюк та Ярослав Мартинюк.
Бібліограф, поетеса Оксана Дяків прочитала присутнім свого вірша "Зоря Полин", а також презентувала краєзнавчу книжку "Не стихає Чорнобильський біль" з фотографіями та свідченнями ліквідаторів із Заліщанщини.
Огляд тематичної літератури зробила провідний бібліотекар Лілія Вонс.
Директор Світлана Пукіш прочитала вірша Тетяни Прокоф'євої "Чорнобиль" та закликала присутніх вшанувати хвилиною мовчання всіх, хто загинув унаслідок аварії на ЧАЕС та під час російсько-української війни.
Бібліотекар залу абонементу для дорослих Ангеліна Михайленко прочитала вірша Іванни Михайленко "Чорний слід біди".
Увазі присутніх було запропоновано перегляд тематичного відеоряду.
Багато слів шани та вдячності прозвучало того дня на адресу ліквідаторів. Запрошені подякували за організацію заходу, за те, що їхній подвиг залишається незабутим.
Підготувала та провела захід бібліотекар залу абонементу для дорослих Ангеліна Михайленко.
Презентація книги-реквієму «Не стихає чорнобильський біль» світлої пам’яті заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети «Свобода» Миколи Ротмана
29 червня 2019 р., газета «Свобода»
Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки – до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатись зоною – скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнули серця всіх землян, то слово «зона» не перестає боліти у цих серцях вже понад тридцять років і ще надовго лишиться в пам’яті людства.
В арт-світлиці Бункермузу в травні 2019 року відбулася презентація книги-реквієму «Не стихає чорнобильський біль» світлої пам’яті заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети «Свобода» Миколи Ротмана. Це хроніка подвигу чорнобильців Тернопільщини: велика і копітка праця, яку започаткував Микола Якович. До завершення книги залишалося зовсім небагато…
На захід зібралися друзі автора книги, чорнобильці-ліквідатори, журналісти, донька і син Миколи Ротмана, які взяли активну участь у формуванні згаданого видання. З присутніми спілкувалися заступник голови обласної організації інвалідів ВГО «Союз Чорнобиль України» Олександр Деркач, член правління ВГО Сергій Ващук, Надія Ротман, письменник і редактор книги Володимир Барна, учасник бойових дій в Афганістані Євген Філь, голова обласного комітету ветеранів ядерних випробувань Богдан Газилишин тощо.
Книга рясно проілюстрована світлинами, на яких зображені наші краяни під час перебування безпосередньо у зоні чорнобильського лиха. У розділі «Спогади очевидців» представлені шістнадцять районів області. Багатьох із цих людей, на жаль, вже немає серед нас: втративши здоров’я – втратили незабаром і життя. Авторами інтерв’ю є відомі тернопільські журналісти – Микола Ротман, Галина Сіра, Софія Лінчевська.
«Евакуація – це величезне несподіване нещастя, яке викликає шок і розгубленість. Це – історичний ураган, який вириває людину з корінням із рідного грунту, і дуже складно після цього відновити життя в його звичній формі», – згадує полковник внутрішньої служби, інвалід 2 групи Ярослав Королюк. А «Лист матері загиблого чорнобильця»… Неможливо читати без хвилювання (цитую окремі рядки): «Лише 29 квітня я дізналася, що тебе немає на цьому прекрасному світі. Як було мені важко пережити твою смерть. На кого ж залишив мене? Знаєш, якби не Олена, я б, мабуть, не витримала цього горя. І що ти бачив за своє коротке життя? Зростав без батька, обрав професію пожежника. Чому я дозволила тобі зробити такий вибір? Твій тато теж загинув під час гасіння пожежі, коли тобі було лише 2 роки. А ти, сину, так і не дізнався про головне: що незабаром станеш татом. Олена про це не встигла тобі сказати. Уявляю, як би ти зрадів такій новині. Я тяжко пережила твою смерть. Навіть не маю твоєї могили, щоб піти до неї, бо могилою став четвертий реактор АЕС…». (Записала Марія Томунь. С. Поділля Заліщицького району). Спогади учасників-ліквідаторів надто болючі, щоб про них не пам’ятати. Тому дуже важливим є той факт, що школи і бібліотеки вже отримали книги.
У книзі поезія двох талановитих поетів – Оксани Дяків із Заліщиків «Зоря Полин» та члена НСПУ Володимира Кравчука «На відкриття в Збаражі пам’ятника жертвам Чорнобиля». У статті «Від упорядника» Микола Ротман дає глибокий і розгорнутий аналіз: чому стався цей апокаліптичний вибух, що йому передувало і чи насправді мирний атом – мирний? «Великі обсяги радіоактивних матеріалів – 12 трильйонів одиниць радіоактивності, названих «бекерелями», були викинуті в навколишнє середовище головним чином протягом перших десяти днів. Найзгубніший вплив на здоров’я людей і природу мали ізотопи йоду і цезію. У результаті вибуху в атмосферу викинуто в 400 разів більше радіоактивного матеріалу, ніж від атомної бомби, скинутої на Хіросіму».
Мені здається, що людство ще й досі до кінця не усвідомило величезної ролі українських захисників, які у ті страшні дні і ночі гасили пожежу. Якби не вони, що могло би бути з нами, зрештою, з Європою? Сумно, що ті з них, хто залишились інвалідами і продовжують виживати, забуті і кинуті чиновниками від влади напризволяще…
Валентина СЕМЕНЯК
http://svoboda.te.ua/ne-styhaye-chornobylskyj-bil/
Немає коментарів:
Дописати коментар