«Хроніка Чорнобильської катастрофи» (До 38-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС)

 

26 квітня – Міжнародний день памʼяті про Чорнобильську катастрофу. Саме цього дня, 38 років тому, трапилося страшне лихо - аварія на Чорнобильській атомній електростанції, наслідки якої світ відчуває і досі.

Напередодні, 25 квітня, у читальному залі Заліщицької МЦПБ відбулася зустріч-вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС із студентами Заліщицького аграрного фахового коледжу імені Є. Храпливого. Серед запрошених - голова районної  громадської організації "Спілка Чорнобиль" Марія Капляр та члени організації: Василь Гуменюк, Андрій Чайковський, Ярослав Мартинюк, Ярослав Костишин, Михайло Новак та Сергій Тітов, які ділилися із присутніми своїми спогадами і враженнями від побаченого і  пережитого у боротьбі з нещадним атомом під час свого перебування у зоні ураження.

Присутні мали змогу спілкуватися з ліквідаторами цієї страшної аварії. Більш детально ділилися спогадами Василь Гуменюк та Ярослав Мартинюк. 

 Бібліограф, поетеса  Оксана Дяків прочитала присутнім свого вірша "Зоря Полин", а також презентувала краєзнавчу книжку "Не стихає Чорнобильський біль" з фотографіями та свідченнями ліквідаторів із Заліщанщини.

Огляд тематичної літератури зробила провідний бібліотекар Лілія Вонс.

Директор Світлана Пукіш прочитала вірша Тетяни Прокоф'євої "Чорнобиль" та закликала присутніх вшанувати хвилиною мовчання всіх, хто загинув унаслідок аварії на ЧАЕС та під час російсько-української війни.

Бібліотекар залу абонементу для дорослих Ангеліна Михайленко прочитала вірша Іванни Михайленко "Чорний слід біди".

Увазі присутніх було запропоновано перегляд тематичного відеоряду.

Багато слів шани та вдячності прозвучало того дня на адресу ліквідаторів. Запрошені подякували за організацію заходу, за те, що їхній подвиг залишається незабутим.

Підготувала та провела захід бібліотекар залу абонементу для дорослих Ангеліна Михайленко.

Презентація книги-реквієму «Не стихає чорнобильський біль» світлої пам’яті заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети «Свобода» Миколи Ротмана

29 червня 2019 р., газета «Свобода»

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки – до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатись зоною – скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнули серця всіх землян, то слово «зона» не перестає боліти у цих серцях вже понад тридцять років і ще надовго лишиться в пам’яті людства.

В арт-світлиці Бункермузу в травні 2019 року відбулася презентація книги-реквієму  «Не стихає чорнобильський біль»  світлої пам’яті заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети «Свобода» Миколи Ротмана.  Це хроніка подвигу чорнобильців Тернопільщини: велика і копітка праця, яку започаткував Микола Якович. До завершення книги залишалося зовсім небагато…

На захід зібралися друзі автора книги, чорнобильці-ліквідатори, журналісти, донька і син Миколи Ротмана, які взяли активну участь у формуванні згаданого видання. З присутніми спілкувалися заступник голови обласної організації інвалідів ВГО «Союз Чорнобиль України» Олександр Деркач, член правління ВГО Сергій Ващук, Надія Ротман, письменник і редактор книги Володимир Барна,  учасник бойових дій в Афганістані  Євген Філь, голова обласного комітету ветеранів ядерних випробувань Богдан Газилишин тощо.

Книга рясно проілюстрована світлинами, на яких зображені наші краяни під час перебування безпосередньо у зоні чорнобильського лиха. У розділі «Спогади очевидців» представлені шістнадцять районів області. Багатьох із цих людей, на жаль, вже немає серед нас: втративши здоров’я – втратили незабаром і життя. Авторами інтерв’ю є відомі тернопільські журналісти – Микола Ротман, Галина Сіра, Софія Лінчевська.

«Евакуація – це величезне несподіване нещастя, яке викликає шок і розгубленість. Це – історичний ураган, який вириває людину з корінням із рідного грунту, і дуже складно після цього відновити життя в його звичній формі»,  – згадує полковник внутрішньої служби, інвалід 2 групи Ярослав Королюк. А «Лист матері загиблого чорнобильця»… Неможливо читати без хвилювання (цитую окремі рядки): «Лише 29 квітня я дізналася, що тебе немає на цьому прекрасному світі. Як було мені важко пережити твою смерть. На кого ж залишив мене? Знаєш, якби не Олена, я б, мабуть, не витримала цього горя. І що ти бачив за своє коротке життя? Зростав без батька, обрав професію пожежника. Чому я дозволила тобі зробити такий вибір? Твій тато теж загинув під час гасіння пожежі, коли тобі було лише 2 роки. А ти, сину, так і не дізнався про головне: що незабаром станеш татом. Олена про це не встигла тобі сказати. Уявляю, як би ти зрадів такій новині. Я тяжко пережила твою смерть. Навіть не маю твоєї могили, щоб піти до неї, бо могилою став четвертий реактор АЕС…». (Записала Марія Томунь. С. Поділля Заліщицького району). Спогади учасників-ліквідаторів надто болючі, щоб про них не пам’ятати. Тому дуже важливим є той факт, що школи і бібліотеки вже отримали книги.

У книзі поезія двох талановитих поетів – Оксани Дяків із Заліщиків «Зоря Полин» та члена НСПУ Володимира Кравчука «На відкриття в Збаражі пам’ятника жертвам Чорнобиля». У статті «Від упорядника» Микола Ротман дає глибокий і розгорнутий аналіз: чому стався цей апокаліптичний вибух, що йому передувало і чи насправді мирний атом – мирний? «Великі обсяги радіоактивних матеріалів – 12 трильйонів одиниць радіоактивності, названих «бекерелями», були викинуті в навколишнє середовище головним чином протягом перших десяти днів. Найзгубніший вплив на здоров’я людей і природу мали ізотопи йоду і цезію. У результаті вибуху в атмосферу викинуто в 400 разів більше радіоактивного матеріалу, ніж від атомної бомби, скинутої на Хіросіму».

Мені здається, що людство ще й досі до кінця не усвідомило величезної ролі українських захисників, які у ті страшні дні і ночі гасили пожежу. Якби не вони, що могло би бути з нами, зрештою, з Європою? Сумно, що ті з них, хто залишились інвалідами і продовжують виживати, забуті і кинуті чиновниками від влади напризволяще…

Валентина СЕМЕНЯК

 

http://svoboda.te.ua/ne-styhaye-chornobylskyj-bil/

 

Презентація книг братів Капранових: неординарний погляд на історію та культуру (травень 2017 року).

В огляді однієї із своїх книг письменники Дмитро і Віталій Капранови зазначили: «Що таке українська історія? Список князів, потім список гетьманів, потім список письменників, а між ними чорні діри у сотні років, а між ними білі плями на цілі регіони… І читати усе це, на думку класика, неможливо без брому».

І справді, для багатьох українців історія їхньої держави – це мозаїка, у якій інколи важко розгледіти цілісну картину. Але як у давнину були співці-кобзарі, які доносили до людей українське слово і пісню, так і сьогодні є письменники, які проводять нас стежками української історії й традиції.

Мова піде про літературну творчість письменників братів Капранових, які 23 травня цього року, завітали у Заліщики, щоб презентувати у районній бібліотеці книгу «Забудь-річка» і, як потім виявилося, не лише її одну. То що ж таке Забудь-річка? Це – річка-символ, річка, яка протікає у пам’яті цілих держав, поколінь, родин, сімей і, зрештою, у пам’яті кожної людини.

У романі «Вершники» Юрій Яновський описав трагедію українського народу 20-х років ХХ століття, адже саме цей час бурхливим потоком відносив долі людей на різні береги, коли навіть брати з однієї сім’ї ставали ворогами, відстоюючи різні політичні переконання. На жаль, майже через чверть століття ця ситуація повторилася і борозна Другої світової війни поорала карту України, поділивши українців, як це описано в романі братів Капранових «Забудь-річка», на різні табори: дивізія «Галичина», червона армія, УПА. Згодом радянська влада перерозподілила всіх на «білих» і «чорних», на «благонадійних» і «ворогів народу», а сім’ям не залишалося нічого іншого, як ступити у води Забудь-річки, переписати історію, а правду заховати у найвіддаленіших куточках пам’яті. 

Варто розуміти, що історія держави складається з особистих історій людей, які у ній живуть, а якщо їх історії пропадають безвісти, то спотворюється колективна пам’ять народу, пошкоджується ДНК нації, що згодом призводить до внутрішнього національного конфлікту.

Саме тому брати Капранови у своїй творчості особливу увагу приділяють відновленню цієї втраченої пам’яті, повертають правду із забуття, не навішуючи ярликів «хороший» і «поганий». Так, герої роману «Забудь-річка» – це закохана пара, наші сучасники, які ведуть родинне історичне розслідування, щоб дізнатися про справжню долю своїх дідів, зрозуміти, ким вони були і за що боролися, адже від цього залежить майбутнє головних героїв роману, які можуть виявитися родичами. 

  Із сторінок історично-драматичного роману «Забудь-річка» читач легко і невимушено може обрати шлях до іншої фактологічної книжки авторства братів Капранових «Історія незалежності України», яка за задумом письменників є путівником по історії нашої держави. Книга побудована таким чином, що у ній простежується державність України через століття, де кожна епоха має свого героя і свої досягнення. Крім авторського викладу історичних подій, історію України розповідають герої коміксів, які цікаво передають атмосферу свого часу і заохочують до книги маленького читача. Саме у такий спосіб історія оживає, а знайомство з нею пробуджує цікавість. 

 

 Ще інша книжка «Веселих свят!», на мою думку, може бути самобутнім доповненням до «Історії незалежності України», адже долучає українців до власних культурних традицій, у доступній формі розповідає про сучасні державні, а також календарні свята і звичаї їх святкування. Крім цього, брати Капранови представили роман «Щоденник моєї секретарки», де вони описали часи Помаранчевої революції, а також двотомник «Кобзар» 2000» з містичними оповідками, забарвленими колоритом української міфології. 

Після зустрічі з письменниками залишилося враження, що у своїй літературній творчості брати Капранови роблять складне простим, адже ті теми, які, здавалося б, вимагають багатотомних праць з історії та етнографії, письменники подають у цікавому, неординарному і зрозумілому викладі для читачів різного віку, які хочуть осмислити історію і культуру власного народу і, таким чином, краще пізнати себе.

 

 

Письменниця Таїсія Наконечна. Книжка «Побачити Париж» та інші видання

 

«Побачити Париж»

 

…І розповісти про життя українців, що переїхали за кордон, про їхню міграцію, адаптацію, про переживання війни, пошук свого місця у новій країні та втрату Батьківщини. Саме цій темі присвячена однойменна збірка прозових текстів Таїсії Наконечної – уродженки Буковини, письменниці, головної редакторки видавництва «Парасоля» у Чернівцях, художниці, волонтерки, яка зараз живе і працює у бельгійському місті Ґент.

Презентація книжки «Побачити Париж» відбулася в гібридному форматі в Інтернет-центрі Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки. У заході взяли участь педагоги, здобувачі освіти Заліщицького вищого професійного училища, працівники бібліотеки. Пані Таїсія спілкувалася з читачами онлайн. До трансляції долучалися всі охочі.  Модерувала подію бібліографиня Оксана Дяків. Технічно презентацію забезпечував бібліотекар Андрій Машера.

Книжка «Побачити Париж» – це збірка 12 різносюжетних оповідань, що пропонує читачеві огляд життя українських емігрантів. Таїсія Наконечна вміло показує, як непросто знайти своє місце у новому середовищі. Але також не оминає і той факт, що життєвий досвід може бути чинником для нових досягнень. Безперечним є той факт, що книга актуальна в нинішні складні воєнні часи, пов’язані з великою хвилею еміграції наших співвітчизників у інші країни. Наприклад, оповідання «Ельдорадо» розповідає про життя сина емігрантів, українця Маркіяна і вплив на нього подій Революції Гідності та початку війни росії проти України у 2014 році. Оповідання «Місто з морем» пов’язане вже з 24 лютого 2022 року, початком жахливого повномасштабного вторгнення держави-агресора в Україну...

До речі, свого часу Таїсія Наконечна разом із нашою землячкою, письменницею Іриною Вікирчак вже була гостею Заліщицької бібліотеки, представляючи свою поетичну збірку «Солов’ї з Шаоліня». У творчому доробку авторки – також поетичні збірки «Безріччя» та «Безріччя 2.0», книжка короткої прози «Життя під парасолею», переклад збірки бельгійського поета Алена Ванклостера «Прісний сир з полином», що присвячена Чорнобильській трагедії, та інші напрацювання.

 

Книги Таїсії Наконечної були представлені в різні роки на Книжковому Арсеналі, BookForum Lviv, Kyiv BookFest, на книжкових фестивалях у Празі, Кракові, Катовіце, Вроцлаві, Франкфурті та Лондоні, Братиславі, Гетеборзі. Вже у квітні цього року – на книжковому ярмарку в Брюсселі (Бельгія).

Під час презентації учасники події слухали вірші та прозу авторки в її виконанні.  Таїсія Наконечна поділилася цікавими думками про свої книги, художню творчість, видавничу діяльність, а також про волонтерство у час повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Оксана Дяків, бібліографиня, поетеса