Модераторка:
Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Сьогодні ми
презентуємо поетичну збірку «Альгометрія» нашої краянки, заліщанки, випускниці
Заліщицької державної гімназії Ірини Вікирчак.
Представляючи авторку Ірину Вікирчак, треба сказати, що
п. Ірина – культуртрегерка, українська поетеса, перекладачка, продюсерка, членкиня Українського ПЕН, директорка
фестивалю «Meridian Czernowitz» (2010-2013), засновниця Міжнародного фестивалю
оповідання «Intermezzo» в місті Вінниця.
Пані
Ірина була кураторкою українських заходів у рамках міжнародних
літературних фестивалів у різних країнах світу, зокрема Польщі, Німеччині,
Нідерландах та інших.
Працювала на посаді керівника Національного Бюро
програми Європейського Союзу «Креативна Європа» та заступником директора
Департаменту розвитку Львівської міської ради.
Пані Ірина – лекторка авторського курсу «Творчопис».
У 2019 році Ірина Вікирчак отримала пропозицію стати
асистенткою польської нобелівської лавреатки Ольги Токарчук та переїхала до
Вроцлава, де працювала на цій посаді два роки. Зараз проживає в Індії.
Крім книжки «Альгометрія», яку представляємо і яка
побачила світ у київському видавництві «Парасоля» 2021 року, в творчому доробку
Ірини Вікирчак – ще дві поетичні збірки: «Розмова з ангелом» 2005 року та двомовна
(українсько-німецька) збірка Ірини Вікирчак та Мілени Фіндайз «Потяг часу:
Чернівці – Прага – Відень» 2011 року видання. Ірина також є авторкою опублікованих оповідань, переклала
з англійської роман Поли Мак-Лейн «Паризька дружина» про життя Ернеста
Гемінґвея та його першої дружини Гедлі Річардсон у Парижі.
– Пані
Ірино, як виник задум написати поетичну збірку «Альгометрія»?
Модераторка:
В анотації до збірки зазначається: «Назва
поетичної книжки Ірини Вікирчак «Альгометрія» запозичена з назви космічного
експерименту, під час якого було встановлено, що на Землі людина відчуває біль
набагато сильніше, ніж у космосі. Сам термін… належить до галузі медицини,
неврології…»
– Чому Ви
обрали саме таку назву, пані Ірино?
Модераторка:
Композиційно збірка складається з трьох розділів-циклів:
«Альгометрія», «Антропологія» та «Амнезія», містить авторську післямову, а
також передмову Галини Крук зі Львова – поетки, літературознавчині, перекладачки, членкині Асоціації українських письменників та Українського ПЕН.
Основоположний структурний принцип
збірки «Альгометрія» є таким, що відповідає постмодерному напрямку.
Водночас домінантами, що організовують
образно-поетичну структуру збірки, виступають емпатія (гостре співпереживання),
«пошук творчої свободи та осмислення непростого досвіду життя на планеті Земля
– спільного і водночас унікального для всіх нас».
– Пані
Ірино, які вірші є ключовими в кожному циклі поетичної збірки і чому? Зачитайте
їх, будь ласка, для наших слухачів.
Модераторка:
Остап Сливинський – український поет,
перекладач та літературознавець – так пише про поезію «Альгометрії»:
«Ці вірші – такі вирівняні по центру,
дзеркальні – схожі на плями Роршаха (психодіагностичний
тест для дослідження особистості). Перше, що в них побачиш – це ти. Друге –
те, що так довго намагався згадати. Третє – те, що хотів забути. Не знаю, як
Ірина Вікирчак може це все пам’ятати, як їй вдається намацувати ці болючі грижі
між хребцями щонайменше двох-трьох поколінь. Ми всі такі різні, але карта болю
– альгометрична мапа – врешті-решт приведе нас в одне місце. Туди, де всі наші
болі перетинаються. І впізнаємо ми ближнього за болем своїм. І, можливо,
утішимось».
«Потрійний коридор тематичних розділів
книжки веде нас крізь міркування про приватне минуле, загальнолюдське теперішнє
і ніжно-ліричне «завжди». Занурюючись у найновішу поезію Ірини, заглядаємо у
світ дитинства 1990-х очима дорослої мілленіалки, задивляємося далеко в космос,
де, можливо, знаходиться Бог, і глибоко всередину, де може бути що завгодно», –
стверджується в анотації до «Альгометрії».
– Згідно
Вашого авторського задуму, пані Ірино, дайте, будь ласка, коротку
характеристику кожного з трьох розділів збірки: «Альгометрія», «Антропологія»
та «Амнезія». (Мова йде про квітку.)
Модераторка:
Аналізуючи
збірку «Альгометрія» хочу звернутися до поняття верлібру… Як стверджують
критики, твір може вважатися якісним лише тоді, коли
кожне слово у ньому – на своєму місці, коли в тексті немає нічого зайвого, коли
неможливо нічого викинути без наслідків для поезії. Інакше це – не твір, а те,
що в теорії комунікації називається «шумом». Тож навіщо продукувати шуми, якщо
можна творити мистецтво? Цим питанням задалися поети – і знайшли вихід.
Свого часу американський поет, публіцист
Волт
Вітмен опублікував збірку «Листя трави» –
і з неї почалося захоплення верлібром.
У передмові до антології імажистів – представників модерністської
течії – англійський поет, прозаїк, критик Річард Олдінгтон писав:
«Ми не наполягаємо на тому, що верлібр – єдиний метод написання поезії. Але ми
відстоюємо право і свободу поетів писати таким чином».
А
Томас Еліот – американський та англійський поет, драматург, літературний критик
– охарактеризував
поетів-верлібристів у такий спосіб: «Автор верлібру вільний у всьому, якщо не
брати до уваги необхідність створювати хороші вірші».
Верлібр
– вірш, непідвладний літературним канонам. Справжній поет сам собі творить
канон, а не дотримується старого, кимось ствердженого. Потрактовуючи верлібр,
вважають, що поет має сам обрати для себе – ким бути: ремісником чи митцем.
Ремісник обирає копіювання, а митець – творення.
І
це не означає нівелювання ролі традиції, ні, навпаки – щоб створити нове,
необхідно добре засвоїти традицію. І розвивати її, бо кожне новаторство з часом
стає традицією, яку нові покоління митців знову долають – і так по спіралі. Це –
розвиток, а не тупцювання на місці.
Тож
чому я звернулася до питання верлібру? Тому що збірка «Альгометрія» Ірини
Вікирчак – це книга верлібрових творів, як, до речі, і двомовна
(українсько-німецька) збірка Ірини Вікирчак та Мілени Фіндайз «Потяг часу:
Чернівці – Прага – Відень».
У той же час перша, можна сказати, юнацька книжка «Розмова з ангелом» характеризується силабо-тонічним,
римованим віршуванням.
На мою думку, перехід Іриною Вікирчак від традиційних римованих віршів
до архітектоніки вільного вірша (верлібру) обумовлений творчим зростанням
авторки, набуттям життєвого і творчого досвіду і, мабуть, своєрідною зміною
поглядів на поетичне мистецтво.
Все ж не можу не запитати: пані Ірино, багато читачів вважають, що
ключова ознака вірша – рима. А для Вас творення верлібру – це складова творчої
концепції чи данина поетичній, зокрема постмодерністській, моді?
Модераторка:
Навчання в Чернівецькому національному
університеті ім. Юрія Федьковича, життя в мультикультурному місті Чернівці,
організація на його тернах фестивалю
«Meridian Czernowitz» у 2010-2013 роках, як на мене, вплинули не тільки на Ваше
життя, пані Ірино, а й на творчість.
Свого
часу Ви підготували наукову статтю, з якою я з цікавістю ознайомилась, під
назвою: «Урбаністичний образ Нью-Йорка в англомовній поезії Рози Ауслендер».
Наскільки мені відомо, зараз Ви пишете дисертацію, присвячену творчості Рози
Ауслендер – буковинської німецько-австрійської поетеси єврейського походження, уродженки
м. Чернівці. Вона писала німецькою та англійською мовами.
(Пані Ірина пише дисертацію на кафедрі
Юдаїстики ім. Т. Таубе
Вроцлавського університету).
Чому веду мову про поетесу Розу
Ауслендер? Тому що в «Альгометрії» є вірші-присвяти цій поетці – верлібри «Сезонна» (С.50) та «Розі Ауслендер в Нью-Йорку»
(С. 52).
– Чому,
пані Ірино, Роза Ауслендер посідає особливе місце у Вашій науковій праці та
поезії? Що зближує Вас із цією постаттю-поетесою, адже, якщо Ви пишете про неї
дисертацію, то постає запитання: де ті точки перетину Вашої творчості і поезії
Рози Ауслендер?
– Прошу
Вас прочитати один із віршів, присвячених Розі Ауслендер.
Модераторка:
Пані Ірино, вбачаю, що Ваші поетичні
збірки тісно взаємопов’язані, зокрема «Альгометрія» і «Потяг часу:
Чернівці – Прага – Відень».
Не можу оминути сильну, як на мене, Вашу
поезію зі збірки «Потяг часу: Чернівці – Прага – Відень»,
присвячену Паулю Целану – австрійському поету і перекладачу, який, як і Роза
Ауслендер, народився в Чернівцях, тобто вони – поети одного творчого покоління. І Роза
Ауслендер присвячувала йому свої поезії.
Пауль Целан, на жаль, загинув у
50-річному віці в Парижі. Весняним вечором 1970 року Целан закінчив життя
самогубством, кинувшись із паризького мосту Мірабо в річку Сену.
Потрясіння часів Другої світової війни,
апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Пауля
Целана й, зрештою, підкосили його. Він просто згорів і не зміг уже знаходити
більше сил для вираження того, що переповняло його випалене серце.
Але
Ваш вірш, пані Ірино, – не просто про Пауля Целана. Як я вбачаю, верлібр про роль
творчості – поезії – в житті і смерті справжнього Поета з великої літери… Що саме Ви вкладали у зміст
цього вірша? Прошу Вас також зачитати його… (Або читає модератор).
(Збірка «Потяг часу: Чернівці –
Прага – Відень». С. 32).
Модераторка:
Вбачаю, що з віршем-присвятою Паулю
Целану і її Величності Поезії перегукується верлібр із книжки «Альгометрія» «а
може все скінчитись» (С.37), в якому теж йдеться про роль творчості в житті
поета:
***
а може все скінчитись так,
що з тебе нічого не лишиться,
окрім ненаписаних книг
окрім чужого вірша
останньої соломинки,
що чула сотні разів раніше,
але тільки сьогодні раптом
збагнула
час густий, як повидло з липневих
морелей
внутрішній стержень живий і
ламкий
ніби стебло гладіолуса
зненацька, у найпотрібнішу мить
тишу між нами заллє
несподіваний дощ
Хочу провести паралелі між усіма трьома
Вашими збірками, зокрема, й згадати про вірш «Поету» з юнацької книжки «Розмова
з ангелом», бо ж троянда зростає з пагінця, а творчість – процес неперервний… І
цікаво простежити постійні творчі шукання Ірини Вікирчак-поетки.
Бо, як стверджує Галина Крук, поетка,
літературознавчиня та перекладачка, водночас авторка передмови до збірки
«Альгометрія», у своєму інтерв’ю для порталу The Ukrainians: «Література – це не список найпомітніших авторів.
Література – це процес».
Отож, уривок з вірша «Поету» з книжки
«Розмова з ангелом» Ірини Вікирчак – про поетичну творчість. Він одночасно
перегукується з «Альгометрією» (йдеться про таке: поет (поетка) пише про те, що
насправді «найбільше болить»):
…Писати
від душі –
це
дар,
А
примусові штампувать рядки
Не
варто.
Хто б що не
казав.
Пиши
свої думки.
Хоча
б тому, що ти –
особистість,
І
в середині щось інше кричить,
Тож
не твори чуже,
хоч барвисте,
А
те,
що найбільше
болить.
Модераторка:
Окремо хочу сказати про
багатопластовість верлібрів «Альгометрії», яке досягається також за рахунок
використання поетичних засобів.
Цікава метафоричність мови збірки як
мистецтво образних асоціацій.
Наприклад, у вірші «захід над Цецино»
(Цецино – найвища гора Чернівецької височини, розташована на західній околиці Чернівців)
читаємо:
***
захід над Цецино ситцевий,
рифлений і глевкий –
плавно проміння над містом сиплеться
дай мені руку, птахо, на тобі
серце, рибо
сон мій пролазить крізь дірки
ситові
ситцеві хмари у вічі дивляться
стань моїми зіницями
глейкою душею
сонце
Виразним є звукопис (алітерація),
наприклад, у вірші «Houston, we
have a
poem» (С. 66) («Г’юстоне,
у нас поема»): «віщі сни/ дежавю, дежа-лю, дирижаблі століть,
капсули часу/ де небо і пекло – одне і те ж».
Цікавою є синонімія, як наприклад, у
вірші «Вегетаріанка» (С.36):
отак і ходимо містом
отарою
зграєю
стадом
тренуємо
поведінкові механізми
дихаємо синхронно
пестимо шку(і)ру
собі навзаєм
Часто у ліриці пані Ірини спостерігаємо
таку стилістичну фігуру, як алюзія (натяк) на відомих персонажів літератури
попередніх епох.
Зустрічаємо у віршах алюзії на античну
міфологію: це – герої Прометей, Одіссей (чиї імена винесені в заголовки віршів
першого розділу «Альгометрія»), а також мідасовий дотик у поезії «мурахи», С. 43,
божок-вагітан у вірші «slow motion», С. 46 («сповільнений рух»). Авторка звертається і
до фольклорних образів-символіки наприклад, у вірші «узріти» (С. 67):
…аж поки у темряві зоряній,
з темного боку Землі, там де ніч
хтось
в Карпатах для тебе запалить
блідо-жовтий
вогонь-горицвіт
спиниться час і на мить
скажеш собі, затнувшись:
молитися – це обійматися з Богом
Цікавими є, наприклад, алюзії на біблійні тексти у віршах Ірини
Вікирчак, зокрема:
у поезії «навиворіт» – «сорок років пустельних» (С. 34);
у «часі ангелів» – алюзія на біблійне створення
світу Богом (С. 41);
у «блукачі» – Агасфер, Блудний Син (С.
61);
у таких верлібрах, як: «скриня» – «хтось комусь Агасфер/ хтось комусь Симеон»
(С.70);
«проба на віру» – «авраамів кинджал / мойсеїв вогонь / проба на віру» (С. 72);
у вірші «мурахи» (С. 43):
кажуть завмерти, не рухатись
не борсатися і чекати на порятунок
рано чи пізно і так навчишся в святого Петра
ходити
як Бог
по
тому, чия густина, здавалося б
не
здатна тебе втримати
Зацікавили мене авторські неологізми
(нові словотвори) Ірини Вікирчак. Так, у вірші «Houston, we have a poem» (С. 66) зустрічаємо
неологізм «зблизнячена»: «душе моя зблизнячена / друге моє крило».
А у вірші «прикипіти» (С. 76) читаємо:
один шрам на двох
сіамські близнюки
не розділиш більше
хіба напівпомерти обом
біда
Таким чином, лише доторкнувшись побіжно
до яскравої палітри поетичних засобів у ліриці Ірини Вікирчак, маю зазначити,
що вона змушує уважного читача заглиблюватись у ці непрості, багатопланові
постмодернові поетичні тексти, які вільні від гучних вигуків чи гнівних гірких
осуджень.
У
книжці простежується прагнення авторки філософічно поєднати, взаємодоповнити
істини, які можуть бути часом і полярно протилежні, як життя і смерть, муки народження
і трагедія загибелі, радість і смуток, зустріч і розлука, «біль вечірніх новин»
і світанок надії, віра в Бога і безбожжя (у віршах «на рукаві» (С.74); «slow motion»
(«сповільнений рух», С.46); «амнезія», С.75; «хронічна гіперемпатія», С.38);
«на «Ви» з Богом», С.31 та інших верлібрах.
–
Пані Ірино, попрошу
Вас: зачитайте у своїй авторській інтерпретації вірш «Houston, we have a poem» і посвятіть читачів у гру слів щодо назви цього
вірша та відомої в інформаційному вимірі фрази «Houston, we have a problem», яку Ви переосмислили.
(«Houston,
we have
a problem»
– «Г’юстоне, у нас проблема» – популярна цитата з діалогу між астронавтами
космічного корабля «Аполон 13» і Центром управління місією НАСА під час
космічного польоту «Аполона 13»).
Модераторка:
Повертаючись до теми Бога і віри у
збірці «Альгометрія», не можу пропустити повз вірші «інтуїція» та «я знаю, ти
тут» як надзвичайно близькі мені й, думаю, вони стануть такими і для частини Ваших
читачів.
Перший – елегійний з нотами світлого
смутку – «інтуїція» має присвяту M.D. Він розпочинається так:
та,
що навчила тебе молитися,
більше нікуди
від тебе не дінеться
що
навчила любити Бога і Світ, імовірно,
не буде снитися
імовірно,
не спорожніє твій дім без неї,
не витиме пес на
місяць
ніхто
не носитиме чорне і сонце
вранці, ніби
нічого не сталося, встане…
Кому
присвячений цей вірш? Що спонукало Вас його написати?
Зачитайте
вірш «інтуїція» для нас у своєму авторському виконанні, адже таке читання розставляє,
згідно первинного задуму, власні (особливі) акценти у творі.
Модераторка:
Віршований доробок пані Ірини
розглядаємо як цілісну структуру, а також аналізуємо в контексті естетики
екзистенціалізму. Особистість – як найвища цінність світу; у збірці
«Альгометрія» важлива філософія існування людини, а також і всього живого,
сущого на Землі.
Авторка послідовно вибудовує модель
поетичного світу, що увібрала в себе життєвий досвід, поетичне кредо,
світоглядні та моральні засади творчості. Поезія Ірини Вікирчак існує як
продумано структурована і завершена цілісність.
На мою думку, пані Ірино, збірка
«Альгометрія» містить часто сюжетні верлібри. Це – не просто нанизування Ваших емоцій,
почуттів, думок, вражень. Це – поетичні мініатюри-розповіді про історії з життя.
Тобто про реальне життя таким, як воно є, часто болісним, – крізь призму пильного
і гіперемпатичного авторського світобачення, а не холодного погляду відстороненого
і відчуженого спостерігача.
У своїй передмові до збірки «Альгометрія»
Галина Крук пише: «І в цьому, як на
мене, криється основна сила цієї книжки, – в ключовому моменті відкриття очей,
у внутрішній метаморфозі, коли твоя болісна вразливість і відкритість
перетворюється на силу бачити і говорити від імені свого болю та болю інших,
рости, переростати, давати можливість рости іншим».
Також варто додати, що збірка «Альгометрія» за підсумками роботи журі
літературного конкурсу «Нагорода Фонду Петра і Лесі Ковалевих» минулого 2023
року отримала премію у категорії «Поезія».
Фонд Ковалевих
заснували у 1967 році при Союзі Українок Америки для підтримки творців
української науки та літератури. Після здобуття Україною незалежності лавреатами цієї нагороди у різні роки були Леонід Плющ, Юрій Андрухович, Оксана
Забужко, Олександр Ірванець, Василь Махно та інші автори.
Двомовна (українсько-польська) збірка «Альгометрія»
також вийшла у світ у 2022 році у Польщі у видавництві «Аустерія»,
переклад польською мовою віршів Ірини Вікирчак – Анети Камінської.
І завершити розмову про збірку хочу
відгуком про «Альгометрію Василя Махна,
українського поета, прозаїка, есеїста, перекладача, літературознавця, який
родом із Чорткова, але вже багато років живе і працює в США.
Василь Махно пише про Ірину Вікирчак і
її поетичну збірку так: «Її вірші – неспішна розмова про важливе, бо поезія
каже нам про важливі речі, хай дрібні, як мурахи, чи величні, як Нью-Йорк. Цей
сформований поетичний голос, ця хрусткість вислову, ця недовіра до світу, цей
виважений погляд всередину, ці деталі дитинства з провінції – запрошують нас –
читачів – до розмови зі справжньою поезією».
Пані
Ірино, і традиційне запитання про Ваші творчі плани. Як Ви зазначили у нашій
розмові, у Польщі готується до виходу в світ нова поетична збірка віршів про
війну під назвою «Листи з Калькутти». Розкажіть, будь
ласка, про народження задуму і поезій цієї книжки та зачитайте один із віршів.
Підготувала зустріч-репрезентацію Оксана Дяків
.jpg)
