Книги Володимира Мармуса «Доля обрала нас» і «Росохач у контексті історії України»

        Боротьба українського народу за державність і незалежність триває століттями… Сучасна російсько-українська війна понад 10 років забирає життя найкращих патріотів.

Серпень 2024 року тільки розпочався. А вже 1 серпня Герой України Йосиф Вінтоняк «на щиті» назавжди повернувся додому. Сьогодні, 5 серпня, Заліщицька громада «живим» коридором зустрічала тіла загиблих Героїв: Івана Щебетюка із м.Заліщики та Михайла Вельничука з с.Колодрібка...

Багато наших краян, громадян України поклали своє життя на вівтар свободи…

Ця боротьба проти російського ворога триває від покоління до покоління... Про неї пишуть учасники тих буремних подій, щоб ми і наступні покоління знали і пам’ятали…

 Громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, літератор, правозахисник, дисидент, засновник і лідер «Росохацької групи» Володимир Мармус із Чортківщини – автор книг «Доля обрала нас» і «Росохач у контексті історії України». Другу книжку-фоліант 2023 року видання автор присвятив пам’яті свого сина-воїна Василя Мармуса і всіх, хто загинув у боротьбі з московськими окупантами.

 

30-річний десантник Василь Мармус, музикант, громадський діяч, загинув на Харківщині 11 вересня 2022 року. Загибель сина перевернула життя Володимира Мармуса. Василь допомагав татові у виданні книг та в організації заходів, продовжив його боротьбу за вільну і незалежну Україну. Щодня Володимира Мармуса можна побачити біля могили сина у Чорткові.

Варто сказати, що Володимир Мармус був учасником і виступив під час конференції пам’яті «Гортаючи сторінки життя…» в Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці. Подія була присвячена 85-річчю від дня народження Стефанії Шабатури – справжньої патріотки, української мисткині-килимарки, багаторічної політичної арештантки радянських часів, членкині Української Гельсінської групи. 

 

Через якийсь час після конференції Володимир Васильович подарував нашій книгозбірні дві авторські книги, згадані вище.

Видання «Доля обрала нас» (2004) – це спроба на власному досвіді показати процес формування національної свідомості української молоді Галичини 1950-х років ХХ ст. в умовах комуністичного режиму СРСР.

 • Мармус Володимир. Доля обрала нас. Передумови формування руху Опору української молоді Галичини 50-70 років ХХ ст. Видання друге, виправлене і доповнене . – Тернопіль: Джура, 2012. – 236 с.

 У центрі книги-дослідження – історичний процес виникнення та діяльність росохацької патріотичної організації, яка на знак протесту проти комуністичних репресій підняла над Чортковом в ніч на 22 січня 1973 року національні синьо-жовті прапори.

Молоді учасники організації розвішали прокламації. Це викликало не тільки гостру реакцію репресивних і партійних органів, але й позитивний резонанс серед громадськості.

Результатом таких дій для активістів стали арешти в табори суворого режиму та довгі роки заслання. До групи входило 9 однодумців віком від 15 до 30 років з невеликого села Росохач.

Коли Комітет державної безпеки СРСР розпочав арешти щодо антирадянської агітації, лідеру цієї організації Володимиру Мармусу на той час було лише 22 роки. Він і отримав найсуворіший вирок.

Спогади членів підпільної Росохацької групи увійшли в книгу-фоліант Володимира Мармуса «Росохач в контексті історії України». Автор також детально розповів про історію рідного села.

Як пише в передньому слові Володимир Васильович, книга дасть можливість знайти відповідь на те: «хто ми і звідки, та в яких умовах формувався наш національний характер»

 • Мармус Володимир. Росохач у контексті історії України. – Луцьк: Волинська друкарня, 2023. – 816 с.

 Читачі нашої книгозбірні зможуть ознайомитися з книгами після їх опрацювання у відділі обробки Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки.

Зустріч з книгою «Роман-хроніка «Марія» Уласа Самчука – художній свідок історії». 90 років з часу написання роману-хроніки періоду Голодомору. (Сценарій заходу)

 

Ведуча. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Добрий день, сьогодні ми запросили вас на «Зустріч з книгою Уласа Самчука «Марія». Цей роман-хроніка періоду Голодомору – художній свідок історії. Цьогоріч виповнюється 90 років з часу його написання.

  «Марія» потрапила до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу.

Уласу Самчуку – автору книги, який родом з Волині, судилося більшу частину свого віку прожити у вигнанні. Помер у Канаді. Саме там і було видано 16 томів його прози та публіцистики. Він є автором понад трьох десятків романів та повістей. Лише в 1990-х роках творчість Уласа Самчука повернулась в Україну. Його називають Гомером українського життя ХХ століття.

Детальніше про життєпис Уласа Самчука розповість викладач української мови та літератури Заліщицького вищого професійного училища Наталія Євгенівна Федик. Запрошуємо до слова…

(Виступ Н.Є.Федик, який супроводжується презентацією).

І. Життєпис Уласа Самчука

Ведуча.

– Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в с.Дермань (теперішня Рівненська область), на Волині, що перебувала тоді під владою Польщі. Батько був заможним селянином. Iз п'яти дітей у родині вижив тільки Улас Самчук.

Спочатку навчався в народній школі в Тилявці, куди переїхала родина. (Сьогодні це село у Шумській міській громаді Кременецького району Тернопільської області.  Там же у жовтні 1993 року відкрито літературно-меморіальний музей письменника Уласа Самчука).

Потім у житті Самчука була Дерманська двокласна школа при семінарії, Кременецька гімназія, яку не закінчив через мобілізацію до війська. Служив у Західній Польщі, але скоро дезертирував до Німеччини. Тут він вступив до Бреславського університету і вчився в ньому до переїзду в Чехословаччину у 1929 році. У Празі здійснилася заповітна мрія: він закінчив Український Вільний Університет і здобув вищу освіту.

– У Празі він познайомився з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Оксаною Лятуринською та іншими представниками національно свідомої студентської молоді. Сюди потрапляла преса з Радянської України, приїздили делегації письменників. Ті роки вплинули на становлення світогляду Уласа Самчука. Тоді ж одружився з Марією Зоц, їй він присвятив трилогію «Волинь». Друкуються перші його великі твори: «Кулак», «Марія», збірка новел «Віднайдений рай». У 1938-1939 рр. як кореспондент працює на Закарпатті, а в 1940 р. переїздить до Польщі, поселяється в Кракові.

– Коли німці прийшли на українську землю, Улас Самчук повернувся до Львова, працював у Києві, Рівному, де став редактором газети «Волинь». Усі зусилля спрямував на те, щоб вона була «максимально своя, не лише мовою, а й змістом». У ній друкує твори, заборонені радянською владою. У березні 1942 р. нацисти заборонили газету, а Уласа Самчука арештували. На щастя, ув'язнення тривало місяць. Після цього письменник виїхав у Німеччину, тому що залишатися в Україні ставало небезпечно. У 1943 р. він закінчив роман «Юність Василя Шеремети».

 –  У 1945 році письменник входить до ініціативної групи зі створення об'єднання українських письменників за кордоном (МУРу – Мистецького Українського Руху), які займали антикомуністичну позицію, стає першим його головою в діаспорі.

У 1948 році Улас Самук переїздить до Канади, де прожив  до кінця своїх днів, у Канаді стає засновником об'єднання українських письменників «Слово», яке утворилося 1954 р. в Нью-Йорку. В Канаді написано трилогію «Ост». Улас Самчук — автор багатьох публіцистичних творів, нарисів, які вийшли окремими книгами: «П'ять по дванадцятій», «Слідами піонерів», «Живі струни», «Сонце з заходу», «В країні занепаду й руїни».

Помер письменник 9 липня 1987 року. Похований у Торонто разом зі своєю другою дружиною Тетяною Праховою-Чорною, з якою прожив 50 років в творчих і життєвих буднях.

 Ведуча.  Куди б не закинула доля Уласа Самчука, головною темою його творчості була рідна земля та брати і сестри з України.

Улас Самчук писав: «Хочу бути літописцем українського народу в добі, яку сам бачу, чую, переживаю…» Але мати гарну мету мало. Потрібно формувати характер, сталити волю, аби досягти мети. Уласу Самчукові це вдалося. Його творчість справді стала літописом українського народу. Важливою сторінкою цього літопису є твір «Марія»…

ІІ. Голодомор 1932-1933 років і роман «Марія»

Ведуча. Щоб краще зрозуміти історичне тло, про яке писав Улас Самчук, ми маємо звернутися до жахливих сторінок літопису українського народу, до Голодомору 1932-1933 років…

Запрошуємо до слова вчителя історії та громадянської освіти Заліщицької державної гімназії, Заслуженого вчителя України, переможця Премії Global Teacher Prize Ukraine-2020 Василя Григоровича Дякова.

(Виступ В.Г.Дякова супроводжується презентацією).

Ведуча. Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив мільйони.

Що передувало Голодомору?

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію. Селян насильно заганяли у колгоспи.

Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства.

Й. Сталін, який вважав селянство основою національного руху, завдав удару по українських селянах.

Не бажаючи втратити Україну, радянський режим перетворив її на територію масового голоду, перекрив усі шляхи до порятунку. 22,4 мільйони людей було заблоковано в межах території Голодомору.

У той же час сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовився від допомоги, яку пропонували закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч осіб, щогодини — 1168 українців, щохвилини — 20 людей.

Все це відбувалося за наявності великих запасів зерна у державних резервних фондах. Дії тоталітарного режиму підтверджують намір знищити частину української нації. Під  час голодомору 1932-1933 років, за різними підрахунками, загинуло від 4 до 10,5 мільйонів  українців.

Режим ужив заходів, щоб стерти пам’ять про вбивство мільйонів українців, але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України заборону говорити про Голодомор було зірвано.

Щоб побачити і відчути ту історичну епоху, пропонуємо вашій увазі короткий фільм-огляд роману Уласа Самчука «Марія». (Фільм 5 хв. 14 сек.)

Ведуча. Тема Голодомору є актуальною і болючою й досі. Чимало письменників звертались до цієї теми, адже пережите народом відгукувалося в їхніх душах гірким болем. Тему голодомору порушували: Юрій Клен (поема «Прокляті роки», «Україна», «Попіл імперії»), Євген Гуцало («Голодомор»), Микола Руденко («Хрест»), Василь Барка («Жовтий князь»). Але всі ці твори були написані значно пізніше роману Уласа Самчука «Марія», який він створив у 1933р.

Автор писав: «Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного».

Тож Улас Самчук дотримувався свого літературного кредо: він написав роман-спалах «Марія». Сильнішого твору про Голодомор в Україні 1932-1933 роках нема й досі. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі та безчинства.

Автор присвячує твір «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933». У цій книзі письменник проявив себе суворим реалістом. Йому притаманна традиційність зображення: реалістичні картини побуту, праці постають через спокійну оповідь. Твір має підзаголовок «Хроніка одного життя». Загальний стиль викладу цілком відповідає цьому жанрові — про Маріїне життя розповідається в чіткій часовій послідовності.

Роман «Марія» має низку особливостей. Так, твір має своєрідне кільцеве обрамлення: розпочинається і закінчується лічбою днів земного буття Марії:

«Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. (Це –71 рік і 11 місяців). Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі».

Твір невеликий за обсягом, але має всі ознаки роману: описує все життя Марії, має кілька сюжетних ліній, піднімає цілий ряд проблем.

Улас Самчук вперше в українській літературі виводить образ сильної жінки, здатної піти проти всіх існуючих законів заради свого щастя.

Привабливим є образ багатого селянина Мартина Заруби, який своїй наймичці Марії дарує на весілля дві десятини землі й корову.

Треба сказати, що в основі твору лежать реальні події і люди. Прототипом головної героїні стала красуня Мотря із села Дермань, де народився письменник, це була весела, працьовита і привітна дівчина.

Прототипом Гната з роману «Марія» став рідний дядько письменника. Інший герой книжки Мартин Заруба теж мав життєвого відповідника. Дійсним є факт отримання від нього Мотрею (Марією) посагу, і одруження її з Гнатом, розлучення, життя з Корнієм.

Не було в Мотрі дорослих дітей, вони, як і в Марії, повмирали маленькими. А ось картини більшовицького господарювання, голоду – це вже з розповідей утікачів із «соціалістичного раю». Також автор Улас Самчук пам’ятав голод двадцятих років ХХ століття.

Улас Самчук – перший письменник, який  у своєму творі «Марія» показав справжнє страхітливе обличчя більшовизму (комунізму), змалював жахливі картини лютого Голодомору, що принесла на українську землю радянська влада.

Улас Самчук у своїй публіцистиці дав досить однозначну оцінку комунізму і більшовизму:  “Хто вірить у большевизм, є свідомий злочинець проти себе самого, своєї родини, свого народу. Хто толерує большевизм, є дурень. Хто надіється, що большевизм зміниться, – ідіот. Большевизм є зараза. Де він ступає, там смерть”.

Підтвердженням слів У.Самчука стали Голодомор, війни, багатомільйонні репресії.

І треба сказати, що сучасна російсько-українська війна теж є наслідком імперських комуністичних амбіцій путіна, який вважає росію і себе правонаступником радянського союзу і хоче завоювати Україну, та на сторожі нашої держави стоять доблесні захисники Збройних Сил України, яким ми дякуємо щодня за можливість жити і працювати.

У романі «Марія» автор Улас Самчук охоплює такі історичні події:

n     Російсько-японська війна.

n     Перша світова війна.

n     Громадянська війна.

n     Події революції 1917 року.

n     Панування більшовизму.

n     Боротьба з куркульством.

Уся історія розділена на три періоди, які вкладаються в розділи «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Такі Книги нагадують нам Біблію, а образ Марії перегукується з образом Матері Божої та образом України. Кожна Книга є також розповіддю про певний етап у житті українського селянства.

 

ІІІ. Сторінками роману «Марія»

І. Отже, у «Книзі про народження Марії» розповідається про тяжке дитинство дівчинки. Вона рано залишилася сиротою, жила у тітки Катерини, в якої було своїх п'ятеро дітей. Всіх треба нагодувати, одягнути.

І тоді Марія відчула своє сирітство: «Чорні м'якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли і мучили Марію. На плечах висить брудна сорочина». У дев'ять років дівчинка пішла у найми до господаря Мартина Заруби. Все робила, що загадували, але тут вона не голодувала, була вимита і причесана.

Підросла Марія і стала — о, дівка! Багато хлопців задивлялося на неї, але до серця припав Корній Перепутька. Забирають Корнія у москалі, прийняли в матроси, і тепер прийдеться служити сім довгих років. Поклялася не забувати коханого, чекати.

 

Кохав Марію і Гнат Кухарчук, багатий працьовитий хлопець: «Гнат Кухарчук кульгає на праву ногу, але господар, яких мало. Знає столярку, майстер на всі руки. Дівчата бігали за ним тичбою». Але він любив Марію. Гнатова наполегливість зробила своє. Не дотримала слова Марія, зрадила Корнія і вийшла заміж за Гната. Цей шлюб не приніс їй щастя. Смерть дітей, життя з нелюбом загартовує Марію.

Повертається з армії Корній, і жінка покидає Гната назавжди: «Ти мучиш мене, Гнате! Ти силою забрав мене. Сім літ терпіла тяжку каторгу. Сім довгих літ. Сам Бог не хоче, щоб ми жили разом. Пусти мене, дай мені розвід, не муч себе і мене». Не кожна жінка здатна мати такий сильний характер, так самовіддано боротися за своє щастя.

 

ІІ. «Книга днів Марії» – там уже інша людина – Марія, яка знайшла себе, нарешті, стала вільною в почуттях і діях. Нелегко починалося для неї нове життя. Коли вона перебралася до Корнія, там її очікувало справжнє пекло. Коханий був бідний і ледачий. Мав тільки матроський «кльош», «кілька з викладеним коміром сорочок» і гармонію, на якій грав у неділю. За час кількарічної Корнієвої відсутності «мати з сестрою так догосподарювались, що тільки й зосталася напіврозвалена хата», «навіть хліба не було».

Можна подивуватися з характеру Марії. Навіть після того, як сільська баба-знахарка позбавила її ненародженої дитини, про яку і чути не хотів жорстокий Корній, Марія вижила, не розлюбила черствого Корнія, витерпіла його побої і злість, і таки хитрощами й обіцянками ситого життя змусила працювати на землі.

Марія допомогла Корнію, хліборобу з діда-прадіда, повірити у власні сили. І Корній став хорошим чоловіком, люблячим батьком і господарем, відчував щедрість землі не гірше від Гната. Він став зовсім іншою людиною. З його мови зникають лайливі слова, а з душі — сміття, він воскресає духовно.

Життя підносить Марії нові випробовування. Корнія забирають на російсько-японську війну, Марія сама опікується великим господарством, виховує трьох дітей — Надію, Демка і Максима — і вірно чекає коханого.

Гнат хоче повернути колишню дружину, готовий усиновити її дітей, але життя навчило Марію триматися одного берега, бути чесною і вірною. Гнат підпалює хату, обійстя Марії. Вона знала, що це була Гнатова помста, але відчувала свій гріх перед ним і чекала Божої кари за знівечену долю колишнього чоловіка. Повертається з війни Корній, у них народжується син Лаврін. Здавалось, бути щастю.

 

ІІІ. Третя частина «Книга про хліб» розповідає про «початок кінця» – тотальне винищення українського селянства в 1930-х роках.

Більшовицька влада, на яку покладали надію селяни, знищує їхні господарства, вбиває страшним голодом. Вмирає весь Маріїн рід.

Від голоду в полоні під час Першої світової війни гине її найстарший син Демко, він писав додому, щоб Марія вислала йому сухарів…

 

Пропонуємо вашій увазі короткий уривок про Демка з роману «Марія», який читає видатна українська акторка Наталія Сумська. (2 хв. 5 сек.).

 

Страждання Марії тривають, бо репресовано Лавріна, вмирає страшною голодною смертю внучка Христинка, закінчує своє життя опухла від голоду дочка Надія. Сина-зрадника Максима вбиває Корній, а сам іде в поле помирати.

На останніх сторінках роману знов з'являється Гнат Кухарчук. Він постригся в ченці і шукав розради в Біблії. Вражений трагедією Маріїної сім'ї, Гнат прийшов до кволої жінки, яка чекала своєї смерті. Визнав себе винним у підпалі її хати. «Маріє! Висповідай мене. Даруй усе, що зробив тобі у дні молодості… Прости мені раз, другий і третій! Це я… я, Маріє… з любові!..»  Гнат цілує висохлу руку Марії і говорить: «Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю! Маріє! Маріє!» Останньою вмирає від голоду Марія.

Цей трагічний кінець — наслідок глибокого вболівання письменника за майбутнє України.

 

Мені свого часу вдалось побувати на виставі «Сльози Божої Матері» Тернопільського обласного академічного театру ім. Т.Шевченка за мотивами роману Уласа Самчука «Марія». Гра акторів дуже вразила мене, і народився вірш.

 

(Звучить вірш «26 тисяч 258 днів життя Марії» – Оксана Дяків. Збірка  «Спектральність слів»).

Директор Заліщицької МЦПБ С.І.Пукіш:

Посвята роману «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933» звучить як звинувачення тим, хто свідомо й підло спланував винищення мільйонів Українців. Зло може тривати довго. Але добро неминуче переможе. Такий закон життя. Це утверджує своїм романом і Улас Самчук.

Серед піднятих у романі письменником Уласом Самчуком проблем проблема добра і зла є чи не найголовнішою.

Що ж є добром для українського селянина? Відповідь очевидна: насамперед, – праця, а ще земля. Любити працю на землі, любити землю – це заповіді Господні, і герої роману свято їх шанують.

 

Що ж це за зло? Більшовики, їхня ідеологія, вчинки, методи господарювання, боротьби, їхнє обличчя – це все уособлення зла.

Всеперемагаюча сила добра  не тільки в тому, що покарано Максима, а добро живе в душі Корнія, в серці Марії і Гната і передасться тим, хто виживе в цьому страшному Голодоморі.

Пророче звучить останнє звертання Гната до голодних людей:

«Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте ви, сини і дочки великої землі… Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю…»

 

Огляд друкованих видань «Правда життя в книгах про Голодомор» проведе ­­бібліотекар Заянчковська Галина Іванівна.

 

Запалимо свічку-спомин в пам'ять про тих українців, які загинули внаслідок Голодомору 1932-1933 років і вшануємо їх хвилиною мовчання. Ми повинні пам’ятати, щоб бути на цьому світі і жити… (Запалення свічки пам’яті, хвилина мовчання.)

 

Отож, щоб людина залишилася людиною, пройшовши всі трагедії життя, їй потрібні Пам'ять, Любов і Віра. Адже вони дають силу жити далі і працювати в ім’я рідного народу…

90-ті роковини Голодомору – геноциду.

Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації.

Через 90 років росія вчиняє новий геноцид – війною.

Ми пам’ятаємо уроки минулого й не хочемо повертатися в «тюрму народів».

Саме національна пам'ять робить нас сильнішими, надає сил для подальшої боротьби.

 

Щиро дякуємо нашим гостям за виступи і учасникам за участь у заході.

 Підготувала і провела Оксана Дяків, бібліограф Заліщицької МЦПБ

Волинська трагедія: причини і наслідки

Тема протистояння на Волині 1943-1944 років, попри значні зусилля України та Польщі у питаннях примирення, залишається однією з найбільш чутливих та дискусійних в історії двосторонніх відносин. Значна частина небайдужих до цієї теми громадян, неурядових організацій по обидва боки кордону залишається при своїй оцінці причин та перебігу тих подій.

Українсько-польське протистояння в 1939-1947 роках. Слід акцентувати увагу, що на початок Другої світової війни й нападу гітлерівської Німеччини на Польщу українське населення перебувало в пригнобленому стані. Шовіністична політика міжвоєнної ІІ Речі Посполитої була спрямована на культурну, соціальну, економічну та релігійну дискримінацію українців і радше нагадувала апартеїд у Південній Африці. Тому під час німецько-польської війни українці не виявляли великої лояльності до Польської держави.

Попри те, що в лавах Війська Польського проти нацистів сумлінно воювало близько 120 тис. мобілізованих українських солдатів, Західну Україну охопили повстанські виступи, організовані ОУН. Майже 8 тис. членів ОУН за підтримки тисяч селян-симпатиків взяли участь у виступах у 183-х населених пунктах. Тоді вперше в Другій світовій війні було проведено каральні акції проти українських сіл польськими військовими.

Конфлікт почав набирати обертів на теренах Надсяння й Підляшшя (Генеральне губернаторство) восени 1942 року. У листопаді 1942 — лютому 1943-х років нацисти виселили поляків із низки сіл, заселивши на їхні місця українців. Загони Армії Крайової розцінили це як «співпрацю українців з німцями проти поляків» і в березні 1943 року розпочали акції помсти, які вилилися у масові убивства українців.

Внаслідок кривавих розправ тисячі співвітчизників змушені були рятуватися втечею на Волинь. Так, відомості про знищення поляками українців дісталися до райхскомісаріату «Україна».

Керівник місцевої окупаційної адміністрації Еріх Кох був відомий своєю українофобією і здійснював надзвичайно жорстоку окупаційну політику. «Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів його вбити, а українець, побачивши поляка, теж горів бажанням його вбити», — так висловив формулу своєї політики райхскомісар.

У квітні — травні 1943 року поляки стали створювати укріплені «самооборонні» бази, яким німці постачали зброю і матеріально їх підтримували. Ці загони дуже часто займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села.

Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН(б) та керованої нею УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943-1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни.

Поступово акції українських повстанців на Волині поширилися на польських селян, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення. Із лютого 1943 року антипольські акції охопили східні повіти Волині.

11-13 липня 1943 року стався генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень.

Після цього командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу Армії Крайової (АК) організовувати в польських поселеннях бази самооборони. Переважна більшість осередків польського опору не витримала натиску загонів УПА й була знищена.

Від середини літа, й особливо восени 1943 року, польські бази самооборони організовували напади на осередки й боївки УПА, а також походи на українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Від подібних дій страждало українське цивільне населення.

За домовленостями між Польщею і УРСР з вересня 1944 року відбувався обмін населенням. Поляків із Західної України переселяли в Польщу, а українців із Польщі — в Україну. Щоб прискорити репатріацію українців, які робили це неохоче, з кінця 1945 року польський комуністичний уряд вдався до примусової депортації із застосуванням війська. Тепер загони УПА стали в обороні українських сіл від виселення.

28 квітня — 28 липня 1947 року польська комуністична влада провела операцію «Вісла». Було виселено вглиб Польщі понад 140 тис. українців, які ще залишалися на своїх корінних землях. Оскільки тепер українська територія Закерзоння була знелюднена, то подальша боротьба УПА втрачала сенс. Акція «Вісла» поставила крапку в українсько-польському збройному протистоянні 1942-1947 років. Крім депортованих в ході акції «Вісла», у 1945-1947 роках, польські комуністи примусово переселили в УРСР півмільйона українців, ще 10-12 тис. цивільних загинуло. У боях із польськими військами і їхніми чехословацькими союзниками полягло 2-3 тис. українських повстанців і членів ОУН.

Волинська трагедія в українсько-польських відносинах. Проблеми та пошуки примирення

На сьогодні у Польщі тема Волинської трагедії, яка пропагувалася посткомуністичними силами не без підтримки проросійських сил, стала помітним елементом символічного світу «свідомого поляка», якому про цю подію розказують мас-медіа й політики.

Водночас опозиційна Польська селянська партія зареєструвала у Сеймі Польщі проект, яким пропонує встановити день 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду, вчиненого «ОУН-УПА на Східних кресах ІІ Речі Посполитої». Варто нагадати, що ця партія була сателітом Польської об’єднаної робітничої партії, власне правлячої комуністичної, в часи «народної» Польщі. Є всі підстави вважати її посткомуністичною. До речі, члени Селянської партії зайняли євроскептичну позицію при вступі Польщі в Євросоюз. Ця партія давно маніпулює темою Волинської трагедії, вимагаючи визнати цю подію геноцидом польського народу. Нині, на початку ХХІ сторіччя, наша держава вимушена вкотре відстоювати свою незалежність у збройній боротьбі. Росія веде проти нас безжальну гібридну війну. Одним із методів її є маніпулювання питаннями спільного минулого, аби, зокрема, вбити клин між польським та українським народами.

На початку червня 2016 року українські політичні діячі, представники духовенства й інтелігенції звернулися до польської громадськості з відкритим листом примирення, попросивши пробачення у поляків, пообіцявши забути взаємні кривди. Зокрема, листа підписали колишні президенти України Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, глава УПЦ-КП Філарет, глава УГКЦ Святослав Шевчук. У відповідь на лист українських політичних діячів та духовенства політичні та громадські діячі Польщі написали лист-звернення у зв’язку з 73-ми роковинами Волинської трагедії, адресований українцям. Автори звернення, серед яких троє колишніх польських президентів — Лех Валенса, Александр Квасневський та Броніслав Коморовський — колишні міністри закордонних справ Польщі, відомі польські політики, попросили вибачити кривди, завдані «братам-українцям польськими руками». У своєму зверненні польські діячі наголошують на єдності та спорідненості двох народів — польського та українського. Також було згадано про агресію, яку сьогодні здійснює Росія на українських землях: «Висловлюємо вам наше захоплення та солідарність у боротьбі з агресором, який понад два роки окуповує частину української землі, намагаючись не допустити до здійснення вашої мрії про життя в об’єднаній Європі».

Дороговказом для нинішнього та прийдешніх поколінь українців і поляків можуть стати слова Папи Римського Івана Павла ІІ, з якими він звернувся до обох народів та закликав очиститися від болісного минулого: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує».

Микола Самсоненко