Василь Лопух "Квітка баронеси Стелли фон Турнау"

За кам’яним муром, що височить над берегом Дністра, – розкішний парк і палац. Це – маєток баронеси Стелли фон Турнау, яку зазвичай називають пані Майорова. На моїй пам’яті палац та супутні будівлі належали курортному управлінню, а територія парку слугувала заліщанам місцем відпочинку. За совітів тут збудували літній кінотеатр і танцювальний майданчик. Заліщани, туристи та курортники любили прогулюватися алеями парку і любуватися реліктовими деревами, а про баронесу мало хто й згадував. Сюди не водили на екскурсії, не розказували історій про життя пані Майорової, ніде про це не писали.

Проте у моєму випадку все склалося зовсім по іншому. У нашій школі вчителем історії працював заслужений вчитель України (тоді це була УРСР) Онисій Степанович Тур. Він був керівником класу, в якому я навчався. Ми називали його просто ‑ Онисій. Це не було образливим для нього. Навпаки, це означало, що він – свій, простий і доступний у спілкуванні. Для нас, учнів його класу, називати вчителя по імені, було особливим привілеєм. З ним можна було говорити абсолютно про все.

На уроках історії ми вивчали суто програмні теми, але під час походів чи в туристичних поїздках він давав собі волю і розповідав нам різні історії. Онисій був не просто вчителем історії, він був краєзнавцем, дослідником і знав багато цікавих історій, про які в ті роки годі було б десь прочитати. Особливо любив розповідати про пригоди пані Майорової, які він знав від заліщан, що колись працювали в неї, і, зокрема, від Василя Никорука, батька вчительки хімії Надії Василівни Федорцівої (Никорук). Пан Никорук працював у пані Майорової комірником.

На фото: картина Оксани Дяків  
"Палац баронів Бруницьких у Заліщиках", 2015 рік 

Найцікавішими були розповіді про військові звитяги баронеси Турнау, за які австрійський цісар нагородив її орденом. В европейських газетах називали баронесу «Заліщицька Жанна д’Арк». Про квітку неймовірної краси, яку виростив садівник, що працював у пані Майорової, або про те, як баронеса попросила Василя Никорука нарвати черешень, але щоби він не їв черешень, коли буде рвати, стояла поруч і казала: «Базю, свищи». Як тільки пан Василь переставав свистіти, вона знову казала: «Свищи». Онисій Тур неоднораз переповідав нам ці та инші чудернацькі пригоди про баронесу. Можливо, він робив це навмисне, щоби ми запам’ятали, і з вуст в уста передавали історію про минувшину нашого міста.

Розповіді про баронесу стали леґендами, які неоднораз переповідав своїм друзям чи знайомим, або й туристам, які раніше часто відвідували Заліщики.

Минули роки. Одного дня 2013 року я потрапив у гості до професорки археології Ренати Голод, яка мешкає у Філядельфії. Під час цієї гостини, знайомилячись з пані Зенею Черник, вона запитала:

–          Ви  звідки?

–          Мешкаю у Нью-Йорку, а народився і виростав у Заліщиках.

–          О, мій тато працював у Заліщиках, але то було ще за Польщі.

–          Що він там робив?

–          Він був садівником, - відповіла пані Зеня.

–          О, дуже цікаво. А ви бували в Заліщиках?

–          Ні, ніколи.

–          Якщо ви бажаєте, я можу показати фотографії міста, в якому жив і працював ваш тато.

Увімкнувши свій iPad (планшет), відкрив електронний фотоальбом і почав показувати фотографії. Нас обступили кілька людей, яких зацікавила розмова і фотографії. Гортаючи електронні фотографії, розказував: «Це - ратуша, яку знищили, а це - пансіонати, а це - пляжі, а ось на цій фотографії видно місце, де тепер стоїть моя батьківська хата, а ось там - парк і маєток пані Майорової, а це - її палац». Затримавши на екрані фотографію із зображенням палацу баронеси Стелли фон Турнау, кажу: «Знаю багато цікавих леґенд про неї, а оскільки ваш тато був садівником, то розкажу історію про квітку, яку розповідав нам вчитель історії».

*  *  *    *  *  *

Колись у баронеси Турнау, працював гарний молодий садівник. Баронеса любила квіти. У її парку квітники завжди буяли гарним різноцвіттям. Садівник був освіченою людиною і займався селекцією. Одного року його праця увінчалася успіхом. У саду зацвіла квітка неймовірної краси. Слава про чудо-квітку рознеслася містом, а можливо, і далі. Було багато охочих побачити квітку, але баронеса мала норовистий характер і багатьом відмовляла, а на територію парку можна було потрапити тільки за згоди пані Турнау.

Один місцевий фельдшер чи лікар, а може, аптекар (зрештою, тепер це не так важливо, хто був той охочий побачити квітку) написав баронесі Стеллі фон Турнау листа з проханням дозволити йому зайти на територію парку і подивитися на квітку. Не дочекавшись відповіді, фельдшер написав другого, уклінного листа, але цього разу йому відмовили. Проте фельдшер був настирливим і написав третього, дуже улесливого листа з тим самим проханням: дозволити подивитися на квітку. Цього разу баронеса Турнау мала добрий настрій і дозволила йому зайти на територію парку, щоби подивитися на квітку.

Фельдшер був щасливий. У призначений час прийшов до воріт маєтку пані. Слуги впустили його на територію парку і провели до квітника, де серед численних квітів на видному місці буяв цвіт квітки неймовірної краси. Затамувавши подих, фельдшер дивився на квітку. Він пожирав очима чудернацькі форми оксамитових пелюсток зі смугастими кольоровими відтінками, які грайливо переливалися у сонячному промінні. Тепер йому захотілося відчути запах квітки, і він схилився, але не встиг вдихнути аромату квітки, бо слуги, що стояли поруч, схопили його під пахи і з тріском випровадили за ворота парку.

Уже будучи на вулиці, отямившись, фельдшер побачив баронесу, що стояла за металевою огорожею неподалік фонтану, голосно запитав її:

– Пані, чому мене вигнали?

Баронеса гордовито, з характерним для ней твердим голосом, сказала:

– Ви просили тільки подивитися на квітку, а не нюхати її.

*  *  *    *  *  *

Я закінчив розповідь. Пані Зеня, дивлячись на мене здивованим очима із високо піднятими бровами, врешті, промовила: «Пане Василю, але цю квітку виростив мій тато».

Усі, що стояли поруч, завмерли. Їхні погляди були прикуті до нас обох. Мій товариш, що сидів навпроти і неоднораз чув цю історію, просто отетерів. Хвилина здивування минула, і гості заплескали в долоні. Почулися вигуки: «Неймовірно! Як цікаво!»

Було важко повірити в те, що я почув. Легенда чи реальна подія, яка, ймовірно, відбулася в Заліщиках у 1930-х роках, яку я почув від учителя наприкінці 60-х, має реальне продовження в США 2013 року. Це - неймовірно.

Пані Зеня усміхнулася і сказала: «А знаєте, я маю фотографію тої квітки». Від почутого мені перехопило подих. Одразу майнула думка: напишу про це в газету. Я запитав, чи можу отримати копію фотографії квітки?

– О, так. Звичайно. Напишіть мені. Я вам надішлю, - відповіла пані Черник і подала свою електронну адресу.

Кілька днів пізніше написав листа до пані Зені і з нетерпіння чекав на відповідь. Минали тижні, місяці, але відповіді я не отримав. Надіслав ще кілька електронних листів, які також залишилися без відповіді. Згодом зрозумів, що фотографії мабуть ніколи не побачу, а писати про історію з «квіткою» без її фотографії якось не хотілося.

Минав час. Якось у Вашинґтоні я знову зустрівся з пані Черник. Скориставшись нагодою, пригадав їй про фотографію квітки. Пані Зеня вибачалася, що не відповіла на мої листи і запевнила, що надішле. Одного дня я надіслав пані Зені адресу веб-сайту з архівними фотографіями міста Заліщики і написав листа, в якому переконував, що фотографія квітки і її батька будуть окрасою веб-сторінки. За кілька днів пані Зеня повідомила, що в їхньому будинку була пожежа, внаслідок якої багато речей втрачено, а я втратив надію отримати фотографію квітки. Проте вона написала прізвище тата. Мені вдалося знайти запис про садівника Богдана Філінського¹, батька пані Зені. Він був членом підпільної ОУН. Хтось написав донос польській поліції на Б. Філінського про його приналежність до ОУН. Його арештували. Ув’язнення перебував у концтаборі Березі-Картузькій в 1934-1935 роках.

На жаль, незважаючи на усі мої старання, я не отримав ні фотографії квітки, ні фотографії садівника Богдана Філінського, ім’я якого тепер відоме вам, а історія про квітку, яку вважав чиєюсь вигадкою, як з’ясувалося, є правдивою. Ось тільки невідомо, хто був той фельдшер і чи був він взагалі. Зрештою, тепер це вже не має жодного значення, бо відтепер моя розповідь про квітку буде відома багатьом. З часом вона обросте новими домислами і стане леґендою «Старого парку» маєтку баронеси Стелли фон Турнау, яку все одно будуть називати пані Майорова.

Василь ЛОПУХ, член НТШ

Нью-Йорк, 2013-2020

_____________________

^1.                             "За тебе, Україно... З архіву в'язнів концтабору Береза-Картузька (1934-1935) часів ІІ Річі Посполитої Польської" / [Ільїн Олександр, Шандрук Сергій, Мазур Петро, Арсен Гудима]. –  Тернопіль : Терно-граф. 2010. –  254 с.

Заліщицька районна газета "Колос"