Конференція пам’яті, присвячена 85-річчю від дня народження С.М.Шабатури

 

«Гортаючи сторінки життя…» – під такою назвою 3 листопада цього року в читальній залі Заліщицької МЦПБ відбулася конференція пам’яті, присвячена 85-річчю від дня народження Стефанії Шабатури – української мисткині-килимарки, багаторічної політичної арештантки радянських часів, членкині Української Гельсінської групи.

 Людей захоплюють легенди. Бо легенда (як і міф, міт) переносить нас у глибину непам’ятних віків, розповідає про неймовірні ситуації, вчинки, долі – і важко встановити, чи це правда, чи вигадка. Але є живі легенди, і так само незвичайні, бо постають на основі реальних подій, реальних людей, які дивують, вражають, захоплюють.

Така особистіть-легенда, наша землячка Стефанія Михайлівна Шабатура, яка  народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золоте у сім’ї Ганни та Михайла Шабатур – людей працелюбних і талановитих.

Про батьків Стефанії – матір, народну художницю Ганну Шабатуру і її тата, нащадка козацького роду Михайла Шабатуру – виступила бібліограф Оксана Дяків.

 Тож Стефанія Шабатура була надзвичайно обдарована мистецьким хистом, вона закінчила Львівське художнє училище у 1961 р. та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1967 р. Працювала художницею в текстильній промисловості. Проєктувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках, зокрема в Республіканській виставці-ярмарку 1971 в Києві. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України».

Стефанія стала членкинею Спілки художників України. Брала активну участь у діяльності Клубу творчої молоді (КТМ) «Пролісок» у Львові: концерти, літературні вечори, організація вертепів, святкування Івана Купала тощо.

З другої половини 1960-х років почалися заборони, і це змусило проводити  святкування підпільно, тому від студентів ініціатива перейшла до трохи старших представників творчої молоді. У Львові такими центрами тяжіння стало середовище дружини В'ячеслава Чорновола Олени Антонів і керівника хору «Черемош» Богдана Антківа.

Створений Стефанією Шабатурою монументальний килим «Кассандра» (за твором Лесі Українки) відіграв важливу роль у її житті, бо виразно промовляв: «Прокинься, Україно!..». КДБ звернуло на неї увагу, коли – разом з Калинцями, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Надією Світличною – пішла на відкритий суд над В.Чорноволом (15 листопада 1967 року). Тоді була занесена в «списки».

Вже 12 січня 1972 року була заарештована (тоді ж, коли й Чорновіл – вдруге), і її потужна творча енергія довге десятиліття могла виявлятися лише у рисунках і вишиваних мініатюрах на клаптиках тканини, знайдених в табірній зоні суворого режиму в Курганській області та Мордовської АССР.

Під час конференції до слова були запрошені гості події, зокрема регіональний координатор мандрівного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays.ua», історик, Володимир Ханас; громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, літератор, правозахисник, засновник і лідер «Росохацької групи» Володимир Мармус.

Стефанія гостро відчувала неправду й ціле життя боролася з нею, причому з відкритим заборолом.

Ось фрагмент її розмови зі слідчим:

«Оце, власне, йому я казала, що настануть інші часи.

Він казав: “Посперечаємося, що такого не буде”.

Я там не раз говорила, що в моїй справі криміналу немає, бо я нікому шкоду не зробила, ні одній людині, ні державі. А Ви чините гріх щодо мене і злочин – і до моєї мами, і до мене, і до держави, бо людина, яка щось уміє, щось робить, хто б то не був, то вона приносить користь державі. А от у ваших діях є кримінал.

Я кажу: “Настане час, коли все стане на місце і правда переможе”.

Стефанія постійно брала участь у протестних акціях політв’язнів і стала членом Української Гельсінської Групи. Віддала боротьбі кращі роки й офірувала велику частину свого мистецького таланту, адже КДБ знищило 70 її екслібрисів і понад 150 рисунків.

Стефанія Шабатура своєю творчістю вихо­дила за рамки традиційного соціалістичного реалізму і розвивала мистецькі образи, які близькі українській ідентичності та водночас спів­звучні світовим культурним традиціям другої половини XX століття. Її мужність, прин­циповість, непохитна позиція щодо національного духовно­го розвитку і протистояння тоталітарному режиму пе­ріоду застою допомогла вижити у складні часи ув’яз­нення.

Письменник, політик, громадський діяч, член Української Гельсінкської групи Микола Горбаль розповів про політичну ситуацію того часу, утиски та репресії, яких зазнали шістдесятники і Стефанія Шабатура.

Після повернення у Львів Стефанію Шабатуру довго не прописували й перешкоджали з роботою, щоби підвести під чергове ув’язнення за порушення паспортного режиму.

Та мисткиня знайшла творчі сили, продовжила роботу над художніми зразками в текстильному комбінаті, часом допомагала Ірині Винницькій, Лесі Крип'якевич, Наталі Паук, Лесі Приведі в Художньому фонді з великими килимовими роботами, а пречудові батикові обруси, серветки її роботи й за її проєктами сьогодні прикрашають святкові інтер’єри львівських родин.

У кінці 1980-х рр. Стефанія Шабатура була активісткою Львівських організацій «Меморіалу» та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ.

Протягом 1990—1995 рр. була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун.

З 1991 року Стефанія Шабатура стала головою Марійського товариства «Милосердя».

Померла 17 грудня 2014 року в 76-річному віці у Львові. Була похована 19 грудня на  Личаківському цвинтарі.

Увазі учасників конференції був запропонований фільм «Українські дисиденти. Вони розвалили імперію зла. Стефанія Шабутура».

Спогадами про шкільні роки С.М.Шабатури поділилася заліщанка, однокласниця, членкиня «Союзу Українок» Савіна Коверчук.

Також виступила Ольга Тракало, в минулому директорка ЦБС, Заслужений працівник культури. 

Для кожного з нас важливо пам’ятати про наших видатних земляків, зокрема про талановиту майстриню-килимарку, громадську і політичну  діячку Стефанію Шабатуру, і залучати до вивчення її життя і творчості дітей та молодь. (Відбулася презентація виставки творчих робіт учнів Заліщицької художньої школи естетичного виховання, директорка школи Іванна Андрійчук).

Огляд друкованих видань про С.М. Шабатуру та дисидентський рух 60-х років ХХ ст. «Нескорений дух творчості» провела  методист Марія Рудик.

Про заходи, що відбувалися в Заліщицькій громаді з вшанування пам’яті видатної мисткині і громадської діячки С.М.Шабатури, розповів перший заступник голови Заліщицької міської ради Роман Краснюк.

Ведучими конференції були провідний бібліотекар Лілія Вонс та  бібліограф Оксана Дяків.

На завершення події всі учасники виконали Державний Гімн України.

Стефанія Шабатура та її батьки Ганна і Михайло Шабатури: сім’я як джерело талантів

(До 85-річчя від дня народження української мисткині-килимарки, багаторічної політичної арештантки радянських часів, членкині УГГ  Стефанії Шабатури)

І

Людей захоплюють легенди. Бо легенда (як і міф, міт) переносить нас у глибину непам’ятних віків, розповідає про неймовірні ситуації, вчинки, долі – і важко встановити, чи це правда, чи вигадка. Але є живі легенди і так само незвичайні, бо постають на основі реальних подій, реальних людей, які дивують, вражають, захоплюють. 

Така особистіть-легенда – наша землячка Стефанія Михайлівна Шабатура, яка  народилася 5 листопада 1938 року в селі Іванє-Золоте у сім’ї Ганни та Михайла Шабатур – людей працелюбних і талановитих. 

Тож Стефанія Шабатура була надзвичайно обдарована мистецьким хистом, вона закінчила Львівське художнє училище у 1961 р. та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1967 р. Працювала художницею в текстильній промисловості. Проєктувала і ткала гобелени, й брала участь у численних виставках, зокрема в республіканській виставці-ярмарку 1971 в Києві. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України».

Стефанія стала членкинею Спілки художників України. Брала активну участь у діяльності Клубу творчої молоді (КТМ) «Пролісок» у Львові: концерти, літературні вечори, організація вертепів, святкування Івана Купала тощо.

З другої половини 1960-х років почалися заборони, і це змусило проводити святкування підпільно, тому від студентів ініціатива перейшла до трохи старших представників творчої молоді. У Львові такими центрами тяжіння стало середовище дружини В'ячеслава Чорновола, Олени Антонів і керівника хору «Черемош» Богдана Антківа.

Створений Стефанією Шабатурою монументальний килим «Кассандра»  (за твором Лесі Українки) відіграв важливу роль у її житті, бо виразно промовляв: «Прокинься, Україно!..» [5]. 

КДБ звернуло на неї увагу, коли – разом з Калинцями, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Надією Світличною – пішла на відкритий суд над В.Чорноволом (15 листопада 1967 року). Тоді була занесена в «списки». 

Вже 12 січня 1972 року була заарештована (тоді ж, коли й Чорновіл – вдруге), і її потужна творча енергія довге десятиліття могла виявлятися лише у рисунках і вишиваних мініатюрах на клаптиках тканини, знайдених в табірній зоні суворого режиму в Курганській області та Мордовської АССР.

Стефанія гостро відчувала неправду й ціле життя боролася з нею, причому з відкритим заборолом.

Ось фрагмент розмови С.Шабатури зі слідчим:

«Оце, власне, йому я казала, що настануть інші часи. Він казав: “Посперечаємося, що такого не буде”.

Я там не раз говорила, що в моїй справі криміналу немає, бо я нікому шкоду не зробила, ні одній людині, ні державі. А Ви чините гріх щодо мене і злочин – і до моєї мами, і до мене, і до держави, бо людина, яка щось уміє, щось робить, хто б то не був, то вона приносить користь державі. А от у ваших діях є кримінал.

Я кажу: “Настане час, коли все стане на місце і правда переможе”[3].

Стефанія постійно брала участь у протестних акціях політв’язнів і стала членом Української Гельсінської Групи [2]. Віддала боротьбі кращі роки й офірувала велику частину свого мистецького таланту, адже КДБ знищило 70 її екслібрисів і понад 150 рисунків.

Стефанія Шабатура своєю творчістю вихо­дила за рамки традиційного соціалістичного реалізму і розвивала мистецькі образи, які близькі українській ідентичності та водночас спів­звучні світовим культурним традиціям другої половини XX століття. Її мужність, прин­циповість, непохитна позиція щодо національного духовно­го розвитку і протистояння тоталітарному режиму пе­ріоду застою допомогла вижити у складні часи ув’яз­нення.

Після повернення у Львів Стефанію Шабатуру довго не прописували й перешкоджали з роботою, щоби підвести під чергове ув’язнення за порушення паспортного режиму.

Та мисткиня знайшла творчі сили, продовжила роботу над художніми зразками в текстильному комбінаті, часом допомагала Ірині Винницькій, Лесі Крип'якевич, Наталі Паук, Лесі Приведі в Художньому фонді з великими килимовими роботами, а пречудові батикові обруси, серветки її роботи й за її проєктами сьогодні прикрашають святкові інтер’єри львівських родин.

У кінці 1980-х рр. Стефанія Шабатура була активісткою Львівських організацій "Меморіалу" та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ.

Протягом 1990-1995 рр. була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун. 

 З 1991 року Стефанія Шабатура стала головою Марійського товариства «Милосердя».

Померла 17 грудня 2014 року в 76-річному віці у Львові. Була похована 19 грудня на Личаківському цвинтарі [7].

Громадсько-політична діяльність Стефанії Шабатури у роки Незалежності України оцінена високими державними нагородами.

За громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії, за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, за активну участь у діяльності Української Гельсінської Групи Стефанії Михайлівні [2] було вручено Орден "За мужність" I ст. (8 листопада 2006), Орден княгині Ольги II ст. (23 червня 2009), Орден княгині Ольги III ст. (4 березня 1999).

Для кожного з нас важливо пам’ятати про наших видатних земляків, зокрема про талановиту майстриню-килимарку, громадську і політичну  діячку Стефанію Шабатуру, і залучати до вивчення її життя і творчості дітей та молодь.

ІІ

Ганна Михайлівна Шабатура – народна мисткиня, українська художниця, мати Стефанії Шабатури, яка знана в Україні та за її межами як художниця непересічного обдарування та яскравого таланту. Талант Стефанії виріс на благодатному ґрунті і став діамантом української культури у працьовитій і творчій сім’ї Шабатур.

Мати Ганна Михайлівна народилася 22 листопада 1914 р. в родині Семаників у селі Іване-Золоте тоді Заліщицького повіту Австро-Угорщини. У її родині були будівничі церков та сільські скульптори. Ганна любила працювати на землі, а ще впродовж всього життя відтворювала давні зразки вишивок, займалась писанкарством, бісероплетінням та декоративним розписом, знала чимало народних пісень. Однак малювати почала лише після того, як їй минуло 50 років. До цього її заохотила донька, котра в той час працювала художницею в текстильній промисловості.

Треба сказати, що рідне село для Ганни стало криницею  родоводу, частиною рідної Вітчизни, покровителькою батьківського роду, відрадою, надією і  сподіванням. Тут жило її дитинство, це - частина її серця.

«Село наше Іванє-Золоте дуже гарне. Посередині тече вода, Дністер. А звідти потік. А далі гора і наша хата», – говорила Ганна Шабатура.

Життєвий та творчий шлях художниці був складним. Дитинство пройшло у багатодітній сім'ї добрих господарів.

«Нас дітей було четверо: я, сестра Марія, сестра Настя і брат Дмитро. Мама більше була в хаті, а тато завжди в полі. Ну, а як підходила пора сіяти чи збирати, тоді в полі були всі. Батьки між собою були дуже добрі, але мали тяжку долю», - розповідала Ганна Михайлівна.

Та, незважаючи на непросте життя, вони старалися зробити все для того,щоб їхні діти не були нічим обділені, зуміли виростити їх лагідними та добрими, тому то тепло і затишок рідної оселі Ганна пам'ятала і відчувала завжди. Пізніше на своїх полотнах художниця неодноразово зображуватиме родину, яка стала для неї святинею людського духу, благородних людських почуттів, хранителькою національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, адже вона  розуміла,що людина у цьому світі є смертною, але рід, родина - безсмертні.

Чоловік Ганни, батько Стефанії – Михайло – спадкоємець козацького роду. 

Сама Стефанія казала, що «шабатура – то є старовинна назва шкіри для пергаменту, а пізніша назва означає «козацька шкіряна торба». Можливо, що мій рід Шабатур походить десь зі сходу України» [3].

Тож чоловік Ганни – Михайло Гнатович Шабатура – був майстром на всі руки, будівничим (сам спорудив для родини хату), віртуозом з виготовлення дитячих іграшок. Служив у польському війську, відтак його мобілізували на фронт – і під Харковом 1943-го він загинув.

Мати Ганна - мудра й шляхетна жінка, на жаль, зосталась вдовою  з маленькою Стефою  і пережила всі страхіття повоєнного часу: голод, холод, реквізиції, рабську працю в колгоспі, обшуки, погрози… А проте – на зло ворогам – не падала духом. Адже була справжньою християнкою. Якраз  глибока віра допомогла перебути всі знегоди не лише Ганні, а й Стефі.

Треба сказати, що батьки Стефи до війни були активними членами  товариства «Просвіта», пізніше Ганна Шабатура підтримувала повстанський національно-визвольний рух…

          На фото: Стефанія Шабатура - у центрі в першому ряду, Ганна Шабатура, її мати, у центрі в другому ряду.

 Як відомо, 1972 року КДБ заарештував доньку Стефанію Шабатуру за підозрою в «антирадянській діяльності».

У зв'язку з арештом доньки її матір Ганну Шабатуру неодноразово викликали в КДБ, проводили обшуки в її помешканні, з якого ж і намагалися її виселити.

Ось як згадувала Ганна Шабатура ті складні часи:

«Не дай, Боже, нікому проводжати свою дитину в тюрму. Та якби моя донька зробила щось погане – крадіжку чи ще щось, – я би того не пережила. А так я знала, що моя дитина – невинна, хоч кагебісти й казали мені, що її злочин гірший (!) за вбивство.

Безпосередньо перед судом мене викликав слідчий до кабінету і мовив: «Скажіть доньці, нехай кається!» – а я йому відповіла: «Це ви їй кажіть, бо я знаю, що моя дитина невинна. Нащо її мучити?» Те, на що мене намовляв слідчий, я б ніколи не зробила».

У час, коли донька Стефанія перебувала в ув'язненні та на засланні, Ганна Шабатура відвідувала її, зокрема ми бачимо  на фото зустріч рідних людей у Макушино Курганської області в 1978 році [3].

А також Ганна Михайлівна підтримувала дітей політв'язнів і багато малювала. Творила серіями. Зображувала великодні гаївки, новорічні святкування, церкви, пейзажі, селян у їхніх щоденних клопотах.

Мистецтвознавці відзначають її роботи: «Вертеп», «Свята вечеря», «Водохреща. Йордан», «На Великдень», «Увивають весільне деревце», «Хлопець на коні», «Молотьба», «Каменоломня», «Млин», «Орач».

Ганна Шабатура дочці Стефанії, яка перебувала в місцях заслання, присвятила цикли «У Мордовії», «Сибір».

До речі, з голосу Ганни Шабатури зразки пісенного фольклору записували представники Українського народного хору ім. Григорія Верьовки.

У 1990-х роках роботи художниці з великим успіхом експонувалися на низці персональних виставкок у Львові та Києві. Ганна Шабатура була нагороджена премією ім. К. Білокур.

Стефанія Шабатура зазначала: “Творчість моєї мами Ганни Шабатури – це справді філософія життя, в якому сконцентровано її мислення, світобачення, прониклива спостережливість. У її творчому періоді  свідчення правдивості життя. Власне, все те, що нею було передумане й переосмислене…  Можливо, в цьому і сутність її як митця”.

Господь дав Ганні Михайлівні Шабатурі довгий вік. Вона відійшла у Засвіти у віці 90 літ 2004 року у Львові та похована на Личаківському цвинтарі.

Того ж 2004 року у серії «Українське наївне малярство» вийшов альбом «Ганна Шабатура» із дослідженням Антоніни Палагнюк [6].

Цей альбом, присвячений творчості української художниці Ганни Шабатури, зібрав під однією обкладинкою живописну спадщину мисткині, а також листи, записані спогади і розповіді Ганни Шабатури і її доньки Стефанії.

Найбільш поширеними сюжетами в альбомі у картинах Ганни Шабатури є ландшафти її рідного села Іванє-Золоте, великодні гаївки, новорічні святкування, церкви, лісові дива і селяни в своїх щоденних турботах. [6]

Твори Ганни Шабатури ще не сповна оцінені та досліджені сучасниками, але вже завойовують своє заслужене місце у загальній картині наївного малярства України.

 

Підготувала Оксана Дяків,

бібліограф Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки, членкиня НСЖУ, НТШ, Заслужений журналіст України

(Публікація для збірника "Гомін віків")

 

 

Література:

 

1.       Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 714–715;  2-ге вид., 2012. — С. 805—806.

2.       Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. К.: УРП, 1996. — С. 26-27.

3.       Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості/ Упорядник Соломія Дяків. – Київ: Смолоскип, 2016.

4.       Стефанія Шабатура: життя окрилене стремлінням духу/Спогади. Вибрані статті/Упор. Соломія Дяків. – Жовква: Місіонер, 2021. – 472 с.

5.       Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості / Упорядник Соломія Дяків. – Видавництво: Смолоскип, 2017. – 168 с.

6.       Ганна Шабатура Hanna Shabatura / Упор. Антоніна  Палагнюк. - Видавництво: Родовід, 2004.

7.       Дяків В. Наша землячка відійшла за межу Вічності//Колос. – 2015. – 30 січня. – С. 6.