Наталія Дутка-Хаммоуда: “СОЛО НАДІРВАНИХ СТРУН” - ПИСЬМЕННИЦЬКО-ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ПРОЄКТ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ГЕРОЯМ УКРАЇНИ

Наталія Дутка-Хаммоуда народилася в селі Кошилівці. Закінчила Подільську середню школу, згодом - медико-гуманітарний факультет Да­ле­­косхідного державного медичного уні­­ве­р­си­тету. За фахом –  психологиня, за покликанням – мати трьох дітей і щаслива дружина. Писати почала невеликі твори для шкільних вечорів: сценки, пісні та сценарії.

Наталія Дутка-Хаммоуда – авторка збірки патріотичної поезії  “Свобода не приходить ненароком”, чотирьох прозових книг “Звір” , “Мереживо людських доль”, “Соло надірваних струн” (першого та другого томів), співавторка понад сорока збірок, журналів та альманахів. На цей час мешкає в Тунісі.

  

Мабуть, не іс­нує такого сві­­домого українця, який був би байдужим спочатку до Майдану, а пізніше – до вій­ни. Здається, коли жи­­веш за кордоном, ще гост­рі­ше відчуваєш біль втрат, які щоденно терпить Украї­на, втрачаючи найкращих своїх синів. Багато жінок залишились без чоловіків, діти ростуть без батьків, матері втратили єдиних синів чи дочок, на яких мали надію опертися в старості.

Саме ці події сколи­хнули розум і серце пані Марії Дре­біт – поетеси, уродженки Чорт­кова, яка вже багато років проживає в Порту­галії. «Роби щось!» - шепоті­ло серце, а в голові вже ви­з­рівала ідея: «Це буде осо­бливий масштаб­ний проєкт, який поіменно згадає кож­ного загиблого героя, почи­на­ючи від Май­да­ну і до сьогод­нішніх днів».

Йшлося саме «Соло надірваних струн». Це – не прос­то книги, які розпові­датимуть про війну, худож­ні новели, написані на основі розповідей дружин героїв, які віддали своє життя за волю України.

Коли пані Марія запро­по­нувала мені написати ці новели, я вагалася майже пів року. Нелегко було наважитися на цей серйоз­ний крок, бо попереду че­ка­ло написання не однієї книги, а цілих 25-ти томів, які б охопили всі області України, включно Луган­ську, До­нець­ку і півострів Крим. Ро­бо­та була сплано­вана так: ми спілкуємось із вдовами загиблих героїв, відшуку­ючи в соціальних мережах та «Книзі пам’яті» їхні контак­ти, а потім зби­раємо інфор­ма­цію про їх чоловіків, яка стане осно­вою для новел.

Першими стали вдови з Львівщини. Звісно, ніхто б нам так просто не довірив най­сокровенніше, якби не допомогла в цьому питанні вдова Аліна Болтишева. Час від часу пані Марія допомагала їй із Португалії, тому саме Аліна й стала першою «Надірваною стру­ною», чиє «Соло» зазву­ча­ло в найпершому томі ви­да­н­ня. Аліна Болтишева до­по­могла з контактами інших вдів, і так помаленьку потя­гнулася ниточка…

Насправді, все було зна­ч­но важче, ніж на словах. Сотні дзвінків, перемовин із вдовами, сльози та під­трим­ка на відстані. Адже не кожна мала силу духу, щоб знову згадувати, розпові­дати нам про своє життя та кохання з чоловіком, про від­чуття під час війни та після втрати. Багато хто відмо­в­ляв, але зовсім не через недо­віру. Жінки просто не знахо­дили в собі сил пережити все своє життя ще раз, перечи­ту­ючи тексти. Адже я узгод­жувала з вдовами кожне сло­во,вносила правки, ча­сом наново переписуючи но­ве­­лу, перш ніж отримати доз­віл на друк. Були ще й такі пе­ре­пони, як проблеми з Інтер­нетом чи різниця в часі. Адже пані Марія живе в Пор­тугалії, я – в Тунісі, а вдови в Україні. Але ми долали кожен з порогів і дуже раділи, коли чергова вдова, перечитавши власну історію, щиро дяку­вала за нашу працю. Саме ці слова вдячності були для нас підтвердженням того, що наша праця недаремна!

Але для вдів у книзі приготовані ще й сюр­призи: пані Марія писала персональ­ний епіграф, базований на розповіді, до кожнісінької новели. Це були не просто вірші, а маленькі шедеври: кожен із них починався на певну літеру, виписавши які, на­прикінці прочитання тому, читач отримає певну фра­зу. Після виписаних фраз з початкових літер 25-ти томів всі рядки складуться в єди­ний вірш, присвячений на­шим героям. Який це буде вірш, є сюрпризом навіть для мене, і я, разом із читачами збираю літери у фрази, формуючи вірш.

Окрім фраз, які склада­ють­ся у вірш, в кожному томі є історія вдови тієї об­ласті, про героїв якої буде розпові­дати наступний том: з Львів­щини був місток до Київщини, звідти до Луганщини і т.д. Прой­шов­ши коло, місточком до завершального тому зно­ву стане вдова з Львівщини. Отже, як можна зрозуміти, про­ект не просто масш­таб­ний, а ще й надто складний і цікавий!

Ведучи щоденну пере­писку з рідними загиблих, бо в процесі написання додали­ся сестри, матері, брати геро­їв, у мене, як авторки, вже біль­ше не виникало сумнівів, чи зможу? Навпаки, все біль­шою була впевненість: я повин­на написати ці книги за­ра­ди пам’яті про воїнів! Хоча, зізнаюся, це – неймо­вірно важко, бо переживаю кожну історію, як власну.

Ще одним із дарунків для вдів і несподіванкою для нас з пані Марією Дребіт стало те, що одна із героїнь львів­сь­кого тому – пані Леся Сива, ра­зом із донею Соломійкою зголо­силися стати ілюст­ра­торами, та не просто однієї книги, а всіх 25 томів! Щира подяка їм за цей труд, бо саме на таких безкорис­ливих людях і тримається в цей складний час Україна.

На жаль, проект не зна­й­шов фінансової підтримки ні від держави, ні від бізнес­менів. Нам не була надана навіть інформаційна під­трим­ка в тій мірі, в якій про­ект заслуговував. Але фі­на­н­сування ще важливіше, тому пані Марія здебіль­шо­го фінансувала його сама, а також знайшла однодум­ців, які допомагали, хто скіль­­ки міг, по крихті збира­ю­чи кошти, щоб тільки ці кни­ги побачили світ. Це не тіль­ки люди з-за кордону, а й прості доброчинці, які жи­вуть і працюють в Україні, але яким небайдужа доля на­шої держави, які бажа­ють зберегти пам’ять про ге­роїв для майбутніх поколінь.

Наразі у видавництві «Час змін. Інформ» видано 2 томи: Львівщина та Київ­щи­на. До них увійшло по 30 но­вел, а також одна худож­ня розповідь з життя лю­дей, яким болить війна, які тією чи іншою мірою скла­да­ють свою жертву на бла­го перемоги України. Цей проект є літописним і має на меті донести до сучас­ни­ків правду сьогодення, закарбувати у пам’яті згад­ку про героїв, які віддали своє життя за свободу і ці­ліс­ність Української дер­жави.

Чи вдалася книга – су­дити читачам, а мені, - як авторці, - хотілося б щи­ро подякувати всім при­чет­ним до створення книг, особ­ливо пані Марії Дре­біт – засновниці проекту – за ідею, епіграфи, кошти та любов до України. Споді­ва­ю­ся, що дізнавшись про ви­дан­ня, мої земляки захо­чуть придбати цей літо­пис­ний багатотомним, щоб пере­дати в спадок своїм дітям. Дзвін «надірваних струн» має відлунювати у кожному небайдужому серці!

Наталія Хаммоуда

На фото вгорі:

Наталія Хаммоуда презентує книгу “Соло надірваних струн”.