Багато подій української історії наприкінці ХХ століття наближали незалежність України. І сьогодні держава вшановує патріотів, які своїми мужніми вчинками прискорювали розпад Радянського Союзу. Верховна Рада України Постановою №2364 від 17.12.2019 року «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році» серед подій, які відзначатимуться на державному рівні, чільне місце відвела Студентській революції на граніті. Вона розпочалася 30 років тому – 2 жовтня 1990 року – і стала одним із важливих чинників піднесення національного-визвольного руху в Україні, посилення боротьби з партійно-бюрократичною номенклатурою тодішнього Радянського Союзу.
Студенти своєю активною громадянською позицією у жовтні 1990 року засвідчили спадковість боротьби українців за власну незалежну державу, продовжуючи справу патріотів ХХ століття – учасників Української національно-демократичної революції, національно-визвольних змагань 1940-1950 років, шістдесятників та дисидентського руху, які своєю жертовною діяльністю передали естафету молоді. Їх романтичні ідеї боротьби за незалежності знайшли втілення у створенні студентської організації. Студенти готувалася до тривалої боротьби, репресій, та свідомо йшли на самопожертву задля незалежної України.
Тернопільська молодь підтримала Революцію на граніті та внесла свою лепту у велику справу національного державотворення. Про наших патріотів, які стали на шлях боротьби, Державний архів Тернопільської області збирає матеріали, присвячені цим подіям, організовуючи документальну онлайн виставку «Революція на граніті».
Ми взяли інтерв’ю у заступника директора з навчально-методичної роботи, вчителя історії опорної школи м. Заліщики Ірини Романівни Галько, яка тоді навчалася у Київському університеті ім. Т.Шевченка і активно підтримувала своїх товаришів.
- Як розвивалися події у Києві восени 1990 року?
- Ідея студентського протесту виношувалась серед членів Української студентської спілки нашого Київського університету ім.Т.Шевченка та Політехнічного університету ще після розгону весняних політичних студентських акцій біля пам’ятника Т.Шевченка. З одного боку, організатори протесту діяли дуже обережно, а з другої - ідея необхідності змін витала в повітрі 1990-х. Акцію протесту не розпочали у вересні тому, що більшість студентів перебувала у трудових загонах, які допомагали колгоспам збирати урожай овочів та картоплі. Її запланували на 2 жовтня, бо 1 жовтня одружувався Маркіян Іващишин, голова Студентського братства Львова. Три студентські організації УСС Київського університету і Політехнічного інституту та студентське братство Львова узгодили свої дії, об`єднали вимоги і спільно розпочали протест на площі Жовтневої революції. Так розпочала Революція на граніті.
Крім виписаних вимог, мова йшла про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року, відставку голови Ради Міністрів України Віталія Масола, прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ, недопущення підписання нового Союзного договору, повернення в Україну солдатів, які проходили строкову службу за межами держави, і забезпечення служби на території республіки юнакам подальших призовів, загальною метою протестувальників-студентів було підняти загальноукраїнський студентський страйк.
- Як обирали студенти способи протесту?
- Були різні ставлення до форми протесту, зокрема і голодування. Так, наприклад, страйком нашого Київського університету прийняв рішення, що дівчата не будуть брати участь у голодуванні, хоча б якийсь певний період. Учасники акції ще не знали, як поведе себе влада, КДБ, були готові до будь- якого розвитку подій. Мені так здається, що протест не розігнали ще з 2 жовтня, тому що було дуже холодно і голодувати було важко. Про всяк випадок, щоб уникнути одночасного затримання, лідери студентського протесту чергували на площі по черзі. 2 жовтня Олесь Доній, голова університетської УСС, мій однокурсник, розпочинав акцію протесту, намагаючись отримати дозвіл Київради на розгортання наметового містечка, щоб не дати владі можливості звинуватити учасників акції у непокорі і не розігнали протестувальників. Після отримання дозволу, хлопці розгорнули наметове містечко так блискавично, що навіть міліція не встигла відреагувати.
- Яким було ставлення суспільства та державних органів до протестувальників?
- До протесту приєдналися студенти інших вузів з різних міст України. Але голодування насправді було дуже важким. Пам`ятаю, своїх однокурсників Едика Шепелєва, Толю Момрика та ще кількох хлопців, які після тижня голодування були такі виснажені, що дивитись на них було боляче. Це при тому, що київські студенти ще й відвідували заняття у вузах, щоб їх не відрахували за невідвідування. Ті, хто не голодував або були в службі охорони, або просто у групі підтримки. Ми щодня приносили їм свіжі квіти, готували для них трав’яні чаї. Окрім підтримки, були і провокації.
Якось не пригадую змісту гнівних повчань, які неслися у бік «невдячної молоді», але такий випадок ніколи не забуду: до наших хлопців на четвертий чи п`ятий день голодування підійшла така приємна жіночка і з пропозицією: «Поїжте, хлопчики!» розгорнула великий кульок зі свіжоспеченими пиріжками, які пахли неймовірно смачно.
Хлопці ввічливо відмовлялись, хоча деякі потім втрачали свідомість. Були ще і такі, які демонстративно розгортали їжу перед голодуючими. Після тижня голодування багатьом довелось надавати медичну допомогу і виводити з голодування. Але на це був розрахунок влади. Хоча лідери протесту від початку мали не голодувати, вони також розпочали голодування і під кінець акції бажаючих голодувати було більше, ніж дозволяло наметове містечко.
Студентський протест підтримували і наші університетські викладачі, одні відверто ходили на Жовтневу площу до голодуючих студентів, як наприклад, наш земляк, викладач кафедри археології Юрій Миколайович Малєєв, ми з ним там часто зустрічались. Серед людей, які підтримали протест було чимало відомих вчених, митців. 14 жовтня застрайкував увесь Київський державний університет ім.Т.Шевченка, потім - КПІ і інші київські вузи.
Практично багатотисячне студентство Києва стояло на вулиці під своїми вузами і не просто підтримувало голодуючих, а вимагало змін. Цей голос неможливо було не почути!
*** *** ***
Студенти досягнули на той час небаченого результату: їх вимоги розглядала на своєму засіданні Верховна Рада УРСР, а депутати прийняли відповідну постанову.
Молодь 1990 року передала естафету своїм ровесникам, які відстоювали справедливість під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, і сьогодні захищають незалежність і територіальну цілісність України від російської агресії. Тільки ті громадяни, які мають цінності, будуть їх відстоювати навіть ціною власного життя. Тільки ті громадяни, які хочуть творити незалежну Україну, для цього будуть все робити. Тільки ті громадяни, які діятимуть злагоджено та організовано, зможуть змінити державу!
Василь ДЯКІВ, історик, член НСЖУ
На фото: Олесь Доній, голова університетської УСС, - на обкладинці тодішнього журналу, який розповідав про Студентську революцію на граніті.
Студентка Ірина Галько поспішає до своїх однокурсників, які голодують.
Однокурсники Ірини Галько під час голодування.
