Зустріч з книгою «Роман-хроніка «Марія» Уласа Самчука – художній свідок історії». 90 років з часу написання роману-хроніки періоду Голодомору. (Сценарій заходу)

 

Ведуча. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Добрий день, сьогодні ми запросили вас на «Зустріч з книгою Уласа Самчука «Марія». Цей роман-хроніка періоду Голодомору – художній свідок історії. Цьогоріч виповнюється 90 років з часу його написання.

  «Марія» потрапила до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу.

Уласу Самчуку – автору книги, який родом з Волині, судилося більшу частину свого віку прожити у вигнанні. Помер у Канаді. Саме там і було видано 16 томів його прози та публіцистики. Він є автором понад трьох десятків романів та повістей. Лише в 1990-х роках творчість Уласа Самчука повернулась в Україну. Його називають Гомером українського життя ХХ століття.

Детальніше про життєпис Уласа Самчука розповість викладач української мови та літератури Заліщицького вищого професійного училища Наталія Євгенівна Федик. Запрошуємо до слова…

(Виступ Н.Є.Федик, який супроводжується презентацією).

І. Життєпис Уласа Самчука

Ведуча.

– Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в с.Дермань (теперішня Рівненська область), на Волині, що перебувала тоді під владою Польщі. Батько був заможним селянином. Iз п'яти дітей у родині вижив тільки Улас Самчук.

Спочатку навчався в народній школі в Тилявці, куди переїхала родина. (Сьогодні це село у Шумській міській громаді Кременецького району Тернопільської області.  Там же у жовтні 1993 року відкрито літературно-меморіальний музей письменника Уласа Самчука).

Потім у житті Самчука була Дерманська двокласна школа при семінарії, Кременецька гімназія, яку не закінчив через мобілізацію до війська. Служив у Західній Польщі, але скоро дезертирував до Німеччини. Тут він вступив до Бреславського університету і вчився в ньому до переїзду в Чехословаччину у 1929 році. У Празі здійснилася заповітна мрія: він закінчив Український Вільний Університет і здобув вищу освіту.

– У Празі він познайомився з Євгеном Маланюком, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Оксаною Лятуринською та іншими представниками національно свідомої студентської молоді. Сюди потрапляла преса з Радянської України, приїздили делегації письменників. Ті роки вплинули на становлення світогляду Уласа Самчука. Тоді ж одружився з Марією Зоц, їй він присвятив трилогію «Волинь». Друкуються перші його великі твори: «Кулак», «Марія», збірка новел «Віднайдений рай». У 1938-1939 рр. як кореспондент працює на Закарпатті, а в 1940 р. переїздить до Польщі, поселяється в Кракові.

– Коли німці прийшли на українську землю, Улас Самчук повернувся до Львова, працював у Києві, Рівному, де став редактором газети «Волинь». Усі зусилля спрямував на те, щоб вона була «максимально своя, не лише мовою, а й змістом». У ній друкує твори, заборонені радянською владою. У березні 1942 р. нацисти заборонили газету, а Уласа Самчука арештували. На щастя, ув'язнення тривало місяць. Після цього письменник виїхав у Німеччину, тому що залишатися в Україні ставало небезпечно. У 1943 р. він закінчив роман «Юність Василя Шеремети».

 –  У 1945 році письменник входить до ініціативної групи зі створення об'єднання українських письменників за кордоном (МУРу – Мистецького Українського Руху), які займали антикомуністичну позицію, стає першим його головою в діаспорі.

У 1948 році Улас Самук переїздить до Канади, де прожив  до кінця своїх днів, у Канаді стає засновником об'єднання українських письменників «Слово», яке утворилося 1954 р. в Нью-Йорку. В Канаді написано трилогію «Ост». Улас Самчук — автор багатьох публіцистичних творів, нарисів, які вийшли окремими книгами: «П'ять по дванадцятій», «Слідами піонерів», «Живі струни», «Сонце з заходу», «В країні занепаду й руїни».

Помер письменник 9 липня 1987 року. Похований у Торонто разом зі своєю другою дружиною Тетяною Праховою-Чорною, з якою прожив 50 років в творчих і життєвих буднях.

 Ведуча.  Куди б не закинула доля Уласа Самчука, головною темою його творчості була рідна земля та брати і сестри з України.

Улас Самчук писав: «Хочу бути літописцем українського народу в добі, яку сам бачу, чую, переживаю…» Але мати гарну мету мало. Потрібно формувати характер, сталити волю, аби досягти мети. Уласу Самчукові це вдалося. Його творчість справді стала літописом українського народу. Важливою сторінкою цього літопису є твір «Марія»…

ІІ. Голодомор 1932-1933 років і роман «Марія»

Ведуча. Щоб краще зрозуміти історичне тло, про яке писав Улас Самчук, ми маємо звернутися до жахливих сторінок літопису українського народу, до Голодомору 1932-1933 років…

Запрошуємо до слова вчителя історії та громадянської освіти Заліщицької державної гімназії, Заслуженого вчителя України, переможця Премії Global Teacher Prize Ukraine-2020 Василя Григоровича Дякова.

(Виступ В.Г.Дякова супроводжується презентацією).

Ведуча. Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив мільйони.

Що передувало Голодомору?

У 1928 році керівництво СРСР оголосило курс на колективізацію. Селян насильно заганяли у колгоспи.

Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства.

Й. Сталін, який вважав селянство основою національного руху, завдав удару по українських селянах.

Не бажаючи втратити Україну, радянський режим перетворив її на територію масового голоду, перекрив усі шляхи до порятунку. 22,4 мільйони людей було заблоковано в межах території Голодомору.

У той же час сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовився від допомоги, яку пропонували закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.

Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисяч осіб, щогодини — 1168 українців, щохвилини — 20 людей.

Все це відбувалося за наявності великих запасів зерна у державних резервних фондах. Дії тоталітарного режиму підтверджують намір знищити частину української нації. Під  час голодомору 1932-1933 років, за різними підрахунками, загинуло від 4 до 10,5 мільйонів  українців.

Режим ужив заходів, щоб стерти пам’ять про вбивство мільйонів українців, але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України заборону говорити про Голодомор було зірвано.

Щоб побачити і відчути ту історичну епоху, пропонуємо вашій увазі короткий фільм-огляд роману Уласа Самчука «Марія». (Фільм 5 хв. 14 сек.)

Ведуча. Тема Голодомору є актуальною і болючою й досі. Чимало письменників звертались до цієї теми, адже пережите народом відгукувалося в їхніх душах гірким болем. Тему голодомору порушували: Юрій Клен (поема «Прокляті роки», «Україна», «Попіл імперії»), Євген Гуцало («Голодомор»), Микола Руденко («Хрест»), Василь Барка («Жовтий князь»). Але всі ці твори були написані значно пізніше роману Уласа Самчука «Марія», який він створив у 1933р.

Автор писав: «Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного».

Тож Улас Самчук дотримувався свого літературного кредо: він написав роман-спалах «Марія». Сильнішого твору про Голодомор в Україні 1932-1933 роках нема й досі. Голод забрав мільйони життів, невинних жертв сваволі та безчинства.

Автор присвячує твір «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933». У цій книзі письменник проявив себе суворим реалістом. Йому притаманна традиційність зображення: реалістичні картини побуту, праці постають через спокійну оповідь. Твір має підзаголовок «Хроніка одного життя». Загальний стиль викладу цілком відповідає цьому жанрові — про Маріїне життя розповідається в чіткій часовій послідовності.

Роман «Марія» має низку особливостей. Так, твір має своєрідне кільцеве обрамлення: розпочинається і закінчується лічбою днів земного буття Марії:

«Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. (Це –71 рік і 11 місяців). Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі».

Твір невеликий за обсягом, але має всі ознаки роману: описує все життя Марії, має кілька сюжетних ліній, піднімає цілий ряд проблем.

Улас Самчук вперше в українській літературі виводить образ сильної жінки, здатної піти проти всіх існуючих законів заради свого щастя.

Привабливим є образ багатого селянина Мартина Заруби, який своїй наймичці Марії дарує на весілля дві десятини землі й корову.

Треба сказати, що в основі твору лежать реальні події і люди. Прототипом головної героїні стала красуня Мотря із села Дермань, де народився письменник, це була весела, працьовита і привітна дівчина.

Прототипом Гната з роману «Марія» став рідний дядько письменника. Інший герой книжки Мартин Заруба теж мав життєвого відповідника. Дійсним є факт отримання від нього Мотрею (Марією) посагу, і одруження її з Гнатом, розлучення, життя з Корнієм.

Не було в Мотрі дорослих дітей, вони, як і в Марії, повмирали маленькими. А ось картини більшовицького господарювання, голоду – це вже з розповідей утікачів із «соціалістичного раю». Також автор Улас Самчук пам’ятав голод двадцятих років ХХ століття.

Улас Самчук – перший письменник, який  у своєму творі «Марія» показав справжнє страхітливе обличчя більшовизму (комунізму), змалював жахливі картини лютого Голодомору, що принесла на українську землю радянська влада.

Улас Самчук у своїй публіцистиці дав досить однозначну оцінку комунізму і більшовизму:  “Хто вірить у большевизм, є свідомий злочинець проти себе самого, своєї родини, свого народу. Хто толерує большевизм, є дурень. Хто надіється, що большевизм зміниться, – ідіот. Большевизм є зараза. Де він ступає, там смерть”.

Підтвердженням слів У.Самчука стали Голодомор, війни, багатомільйонні репресії.

І треба сказати, що сучасна російсько-українська війна теж є наслідком імперських комуністичних амбіцій путіна, який вважає росію і себе правонаступником радянського союзу і хоче завоювати Україну, та на сторожі нашої держави стоять доблесні захисники Збройних Сил України, яким ми дякуємо щодня за можливість жити і працювати.

У романі «Марія» автор Улас Самчук охоплює такі історичні події:

n     Російсько-японська війна.

n     Перша світова війна.

n     Громадянська війна.

n     Події революції 1917 року.

n     Панування більшовизму.

n     Боротьба з куркульством.

Уся історія розділена на три періоди, які вкладаються в розділи «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії», «Книга про хліб». Такі Книги нагадують нам Біблію, а образ Марії перегукується з образом Матері Божої та образом України. Кожна Книга є також розповіддю про певний етап у житті українського селянства.

 

ІІІ. Сторінками роману «Марія»

І. Отже, у «Книзі про народження Марії» розповідається про тяжке дитинство дівчинки. Вона рано залишилася сиротою, жила у тітки Катерини, в якої було своїх п'ятеро дітей. Всіх треба нагодувати, одягнути.

І тоді Марія відчула своє сирітство: «Чорні м'якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли і мучили Марію. На плечах висить брудна сорочина». У дев'ять років дівчинка пішла у найми до господаря Мартина Заруби. Все робила, що загадували, але тут вона не голодувала, була вимита і причесана.

Підросла Марія і стала — о, дівка! Багато хлопців задивлялося на неї, але до серця припав Корній Перепутька. Забирають Корнія у москалі, прийняли в матроси, і тепер прийдеться служити сім довгих років. Поклялася не забувати коханого, чекати.

 

Кохав Марію і Гнат Кухарчук, багатий працьовитий хлопець: «Гнат Кухарчук кульгає на праву ногу, але господар, яких мало. Знає столярку, майстер на всі руки. Дівчата бігали за ним тичбою». Але він любив Марію. Гнатова наполегливість зробила своє. Не дотримала слова Марія, зрадила Корнія і вийшла заміж за Гната. Цей шлюб не приніс їй щастя. Смерть дітей, життя з нелюбом загартовує Марію.

Повертається з армії Корній, і жінка покидає Гната назавжди: «Ти мучиш мене, Гнате! Ти силою забрав мене. Сім літ терпіла тяжку каторгу. Сім довгих літ. Сам Бог не хоче, щоб ми жили разом. Пусти мене, дай мені розвід, не муч себе і мене». Не кожна жінка здатна мати такий сильний характер, так самовіддано боротися за своє щастя.

 

ІІ. «Книга днів Марії» – там уже інша людина – Марія, яка знайшла себе, нарешті, стала вільною в почуттях і діях. Нелегко починалося для неї нове життя. Коли вона перебралася до Корнія, там її очікувало справжнє пекло. Коханий був бідний і ледачий. Мав тільки матроський «кльош», «кілька з викладеним коміром сорочок» і гармонію, на якій грав у неділю. За час кількарічної Корнієвої відсутності «мати з сестрою так догосподарювались, що тільки й зосталася напіврозвалена хата», «навіть хліба не було».

Можна подивуватися з характеру Марії. Навіть після того, як сільська баба-знахарка позбавила її ненародженої дитини, про яку і чути не хотів жорстокий Корній, Марія вижила, не розлюбила черствого Корнія, витерпіла його побої і злість, і таки хитрощами й обіцянками ситого життя змусила працювати на землі.

Марія допомогла Корнію, хліборобу з діда-прадіда, повірити у власні сили. І Корній став хорошим чоловіком, люблячим батьком і господарем, відчував щедрість землі не гірше від Гната. Він став зовсім іншою людиною. З його мови зникають лайливі слова, а з душі — сміття, він воскресає духовно.

Життя підносить Марії нові випробовування. Корнія забирають на російсько-японську війну, Марія сама опікується великим господарством, виховує трьох дітей — Надію, Демка і Максима — і вірно чекає коханого.

Гнат хоче повернути колишню дружину, готовий усиновити її дітей, але життя навчило Марію триматися одного берега, бути чесною і вірною. Гнат підпалює хату, обійстя Марії. Вона знала, що це була Гнатова помста, але відчувала свій гріх перед ним і чекала Божої кари за знівечену долю колишнього чоловіка. Повертається з війни Корній, у них народжується син Лаврін. Здавалось, бути щастю.

 

ІІІ. Третя частина «Книга про хліб» розповідає про «початок кінця» – тотальне винищення українського селянства в 1930-х роках.

Більшовицька влада, на яку покладали надію селяни, знищує їхні господарства, вбиває страшним голодом. Вмирає весь Маріїн рід.

Від голоду в полоні під час Першої світової війни гине її найстарший син Демко, він писав додому, щоб Марія вислала йому сухарів…

 

Пропонуємо вашій увазі короткий уривок про Демка з роману «Марія», який читає видатна українська акторка Наталія Сумська. (2 хв. 5 сек.).

 

Страждання Марії тривають, бо репресовано Лавріна, вмирає страшною голодною смертю внучка Христинка, закінчує своє життя опухла від голоду дочка Надія. Сина-зрадника Максима вбиває Корній, а сам іде в поле помирати.

На останніх сторінках роману знов з'являється Гнат Кухарчук. Він постригся в ченці і шукав розради в Біблії. Вражений трагедією Маріїної сім'ї, Гнат прийшов до кволої жінки, яка чекала своєї смерті. Визнав себе винним у підпалі її хати. «Маріє! Висповідай мене. Даруй усе, що зробив тобі у дні молодості… Прости мені раз, другий і третій! Це я… я, Маріє… з любові!..»  Гнат цілує висохлу руку Марії і говорить: «Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю! Маріє! Маріє!» Останньою вмирає від голоду Марія.

Цей трагічний кінець — наслідок глибокого вболівання письменника за майбутнє України.

 

Мені свого часу вдалось побувати на виставі «Сльози Божої Матері» Тернопільського обласного академічного театру ім. Т.Шевченка за мотивами роману Уласа Самчука «Марія». Гра акторів дуже вразила мене, і народився вірш.

 

(Звучить вірш «26 тисяч 258 днів життя Марії» – Оксана Дяків. Збірка  «Спектральність слів»).

Директор Заліщицької МЦПБ С.І.Пукіш:

Посвята роману «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933» звучить як звинувачення тим, хто свідомо й підло спланував винищення мільйонів Українців. Зло може тривати довго. Але добро неминуче переможе. Такий закон життя. Це утверджує своїм романом і Улас Самчук.

Серед піднятих у романі письменником Уласом Самчуком проблем проблема добра і зла є чи не найголовнішою.

Що ж є добром для українського селянина? Відповідь очевидна: насамперед, – праця, а ще земля. Любити працю на землі, любити землю – це заповіді Господні, і герої роману свято їх шанують.

 

Що ж це за зло? Більшовики, їхня ідеологія, вчинки, методи господарювання, боротьби, їхнє обличчя – це все уособлення зла.

Всеперемагаюча сила добра  не тільки в тому, що покарано Максима, а добро живе в душі Корнія, в серці Марії і Гната і передасться тим, хто виживе в цьому страшному Голодоморі.

Пророче звучить останнє звертання Гната до голодних людей:

«Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте ви, сини і дочки великої землі… Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю…»

 

Огляд друкованих видань «Правда життя в книгах про Голодомор» проведе ­­бібліотекар Заянчковська Галина Іванівна.

 

Запалимо свічку-спомин в пам'ять про тих українців, які загинули внаслідок Голодомору 1932-1933 років і вшануємо їх хвилиною мовчання. Ми повинні пам’ятати, щоб бути на цьому світі і жити… (Запалення свічки пам’яті, хвилина мовчання.)

 

Отож, щоб людина залишилася людиною, пройшовши всі трагедії життя, їй потрібні Пам'ять, Любов і Віра. Адже вони дають силу жити далі і працювати в ім’я рідного народу…

90-ті роковини Голодомору – геноциду.

Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації.

Через 90 років росія вчиняє новий геноцид – війною.

Ми пам’ятаємо уроки минулого й не хочемо повертатися в «тюрму народів».

Саме національна пам'ять робить нас сильнішими, надає сил для подальшої боротьби.

 

Щиро дякуємо нашим гостям за виступи і учасникам за участь у заході.

 Підготувала і провела Оксана Дяків, бібліограф Заліщицької МЦПБ

Мистецька студія «Ліра» – у Заліщиках

 

Творчість окриляє, наснажує, допомагає жити навіть у найскладніші моменти життя. У рамках Національного тижня читання-2023, що передбачав відповідні заходи, зокрема, читання творів вголос, читацькі клуби, зустрічі з письменниками та ін., 7 грудня у читальній залі Заліщицької МЦПБ відбулася зустріч творчих людей Заліщицької громади, у якій взяли участь поети, письменники, музиканти-композитори, художники.

«Ми живемо дуже інтенсивним та напруженим життям, зараз світ сповнений швидше негативом, ніж позитивом. Коронавірус роз’єднав людей, всі були змушені самоізолюватися. Жорстока війна додала темних фарб та смутку в наше життя. Але ми не маємо права опускати руки і дозволити жорстокій дійсності зруйнувати творчий потенціал та культуру України. Адже маємо за приклад наших захисників, волонтерів. Вони ціною свого життя і здоров’я обороняють Україну.

Напередодні ми відзначали День збройних сил України і День волонтера. Тож ми маємо подякувати і військовим, і волонтерам за можливість жити, працювати, творити і зустрічатись», – так розпочала подію ведуча – бібліограф Оксана Дяків, яка далі запрошувала до слова присутніх – молодих і досвідчених авторів.

Щиро і душевно поділилися своїми творчими доробками поети і прозаїки: Катерина Ленчинська, Богдана Стефанюк, Іван Козак, Петро Мельник, Іванна Михайленко, Олександра Барбакар, Мирослава Жбанова, Людмила Хорошева-Степанюк, Ярослав Рибак, Ганна Курик, Олексій Перепелиця і Тетяна Люштей.

Чудовими піснями, створеними на вірші місцевих авторів, які демонструвалися на відео та звучали в живому виконанні, зачарували учасників події музиканти-композитори Василь Салевич, Володимир Червінський, Ярослав Савків.

Прозвучали пісні «Хай Ангели вас захистять крильми!» (музика Ярослава Гринишина, слова Оксани Дяків), «Мамина сорочка» (музика Василя Салевича, слова Петра Мельника), пісня, присвячена матерям, на музику Василя Салевича, слова Івана Козака, «Іде дівча» (музика Василя Салевича, слова Івана Стронського), «Пісня про повстанця» (музика Володимира Червінського, слова Володимира Вихруща).

Авторські пісні надихаюче виконали Сергій Костюк (акомпаніатор Олег Мартинчук), Богдана Стефанюк і Ольга Бурдейна, Володимир Червінський, Ярослав Савків. Вражаючі картини та образ «Нескорена Богородиця» демонструвала присутнім художниця Віра Кухарук.

Зустріч творчих людей Заліщицької громади стала початком діяльності творчого об’єднання талановитих людей – мистецької студії «Ліра» – для відновлення живого спілкування між творчими особистостями, а також створення інформаційних приводів, організації мистецьких заходів. Головою студії присутні обрали поетесу, вчителя української мови та літератури Богдану Стефанюк, модератором – бібліографа і поетесу Оксану Дяків. Зустріч відбувалась у надзвичайно теплій атмосфері, була сповнена вражаючими емоціями і надихнула на проведення нових цікавих мистецьких студій за участю творчих людей громади.

Завершилася зустріч-презентація виконанням пісні «Вставай, Україно!» (слова і музика Ярослава Савкова, аранжування Василя Салевича).

Оксана Дяків, фото Андрія Машери

Конференція пам’яті, присвячена 85-річчю від дня народження С.М.Шабатури

 

«Гортаючи сторінки життя…» – під такою назвою 3 листопада цього року в читальній залі Заліщицької МЦПБ відбулася конференція пам’яті, присвячена 85-річчю від дня народження Стефанії Шабатури – української мисткині-килимарки, багаторічної політичної арештантки радянських часів, членкині Української Гельсінської групи.

 Людей захоплюють легенди. Бо легенда (як і міф, міт) переносить нас у глибину непам’ятних віків, розповідає про неймовірні ситуації, вчинки, долі – і важко встановити, чи це правда, чи вигадка. Але є живі легенди, і так само незвичайні, бо постають на основі реальних подій, реальних людей, які дивують, вражають, захоплюють.

Така особистіть-легенда, наша землячка Стефанія Михайлівна Шабатура, яка  народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золоте у сім’ї Ганни та Михайла Шабатур – людей працелюбних і талановитих.

Про батьків Стефанії – матір, народну художницю Ганну Шабатуру і її тата, нащадка козацького роду Михайла Шабатуру – виступила бібліограф Оксана Дяків.

 Тож Стефанія Шабатура була надзвичайно обдарована мистецьким хистом, вона закінчила Львівське художнє училище у 1961 р. та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва у 1967 р. Працювала художницею в текстильній промисловості. Проєктувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках, зокрема в Республіканській виставці-ярмарку 1971 в Києві. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України».

Стефанія стала членкинею Спілки художників України. Брала активну участь у діяльності Клубу творчої молоді (КТМ) «Пролісок» у Львові: концерти, літературні вечори, організація вертепів, святкування Івана Купала тощо.

З другої половини 1960-х років почалися заборони, і це змусило проводити  святкування підпільно, тому від студентів ініціатива перейшла до трохи старших представників творчої молоді. У Львові такими центрами тяжіння стало середовище дружини В'ячеслава Чорновола Олени Антонів і керівника хору «Черемош» Богдана Антківа.

Створений Стефанією Шабатурою монументальний килим «Кассандра» (за твором Лесі Українки) відіграв важливу роль у її житті, бо виразно промовляв: «Прокинься, Україно!..». КДБ звернуло на неї увагу, коли – разом з Калинцями, Іваном Дзюбою, Ліною Костенко, Надією Світличною – пішла на відкритий суд над В.Чорноволом (15 листопада 1967 року). Тоді була занесена в «списки».

Вже 12 січня 1972 року була заарештована (тоді ж, коли й Чорновіл – вдруге), і її потужна творча енергія довге десятиліття могла виявлятися лише у рисунках і вишиваних мініатюрах на клаптиках тканини, знайдених в табірній зоні суворого режиму в Курганській області та Мордовської АССР.

Під час конференції до слова були запрошені гості події, зокрема регіональний координатор мандрівного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays.ua», історик, Володимир Ханас; громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, літератор, правозахисник, засновник і лідер «Росохацької групи» Володимир Мармус.

Стефанія гостро відчувала неправду й ціле життя боролася з нею, причому з відкритим заборолом.

Ось фрагмент її розмови зі слідчим:

«Оце, власне, йому я казала, що настануть інші часи.

Він казав: “Посперечаємося, що такого не буде”.

Я там не раз говорила, що в моїй справі криміналу немає, бо я нікому шкоду не зробила, ні одній людині, ні державі. А Ви чините гріх щодо мене і злочин – і до моєї мами, і до мене, і до держави, бо людина, яка щось уміє, щось робить, хто б то не був, то вона приносить користь державі. А от у ваших діях є кримінал.

Я кажу: “Настане час, коли все стане на місце і правда переможе”.

Стефанія постійно брала участь у протестних акціях політв’язнів і стала членом Української Гельсінської Групи. Віддала боротьбі кращі роки й офірувала велику частину свого мистецького таланту, адже КДБ знищило 70 її екслібрисів і понад 150 рисунків.

Стефанія Шабатура своєю творчістю вихо­дила за рамки традиційного соціалістичного реалізму і розвивала мистецькі образи, які близькі українській ідентичності та водночас спів­звучні світовим культурним традиціям другої половини XX століття. Її мужність, прин­циповість, непохитна позиція щодо національного духовно­го розвитку і протистояння тоталітарному режиму пе­ріоду застою допомогла вижити у складні часи ув’яз­нення.

Письменник, політик, громадський діяч, член Української Гельсінкської групи Микола Горбаль розповів про політичну ситуацію того часу, утиски та репресії, яких зазнали шістдесятники і Стефанія Шабатура.

Після повернення у Львів Стефанію Шабатуру довго не прописували й перешкоджали з роботою, щоби підвести під чергове ув’язнення за порушення паспортного режиму.

Та мисткиня знайшла творчі сили, продовжила роботу над художніми зразками в текстильному комбінаті, часом допомагала Ірині Винницькій, Лесі Крип'якевич, Наталі Паук, Лесі Приведі в Художньому фонді з великими килимовими роботами, а пречудові батикові обруси, серветки її роботи й за її проєктами сьогодні прикрашають святкові інтер’єри львівських родин.

У кінці 1980-х рр. Стефанія Шабатура була активісткою Львівських організацій «Меморіалу» та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ.

Протягом 1990—1995 рр. була депутатом І демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун.

З 1991 року Стефанія Шабатура стала головою Марійського товариства «Милосердя».

Померла 17 грудня 2014 року в 76-річному віці у Львові. Була похована 19 грудня на  Личаківському цвинтарі.

Увазі учасників конференції був запропонований фільм «Українські дисиденти. Вони розвалили імперію зла. Стефанія Шабутура».

Спогадами про шкільні роки С.М.Шабатури поділилася заліщанка, однокласниця, членкиня «Союзу Українок» Савіна Коверчук.

Також виступила Ольга Тракало, в минулому директорка ЦБС, Заслужений працівник культури. 

Для кожного з нас важливо пам’ятати про наших видатних земляків, зокрема про талановиту майстриню-килимарку, громадську і політичну  діячку Стефанію Шабатуру, і залучати до вивчення її життя і творчості дітей та молодь. (Відбулася презентація виставки творчих робіт учнів Заліщицької художньої школи естетичного виховання, директорка школи Іванна Андрійчук).

Огляд друкованих видань про С.М. Шабатуру та дисидентський рух 60-х років ХХ ст. «Нескорений дух творчості» провела  методист Марія Рудик.

Про заходи, що відбувалися в Заліщицькій громаді з вшанування пам’яті видатної мисткині і громадської діячки С.М.Шабатури, розповів перший заступник голови Заліщицької міської ради Роман Краснюк.

Ведучими конференції були провідний бібліотекар Лілія Вонс та  бібліограф Оксана Дяків.

На завершення події всі учасники виконали Державний Гімн України.