Книги Володимира Мармуса «Доля обрала нас» і «Росохач у контексті історії України»

        Боротьба українського народу за державність і незалежність триває століттями… Сучасна російсько-українська війна понад 10 років забирає життя найкращих патріотів.

Серпень 2024 року тільки розпочався. А вже 1 серпня Герой України Йосиф Вінтоняк «на щиті» назавжди повернувся додому. Сьогодні, 5 серпня, Заліщицька громада «живим» коридором зустрічала тіла загиблих Героїв: Івана Щебетюка із м.Заліщики та Михайла Вельничука з с.Колодрібка...

Багато наших краян, громадян України поклали своє життя на вівтар свободи…

Ця боротьба проти російського ворога триває від покоління до покоління... Про неї пишуть учасники тих буремних подій, щоб ми і наступні покоління знали і пам’ятали…

 Громадсько-політичний діяч, учасник національно-визвольних змагань, літератор, правозахисник, дисидент, засновник і лідер «Росохацької групи» Володимир Мармус із Чортківщини – автор книг «Доля обрала нас» і «Росохач у контексті історії України». Другу книжку-фоліант 2023 року видання автор присвятив пам’яті свого сина-воїна Василя Мармуса і всіх, хто загинув у боротьбі з московськими окупантами.

 

30-річний десантник Василь Мармус, музикант, громадський діяч, загинув на Харківщині 11 вересня 2022 року. Загибель сина перевернула життя Володимира Мармуса. Василь допомагав татові у виданні книг та в організації заходів, продовжив його боротьбу за вільну і незалежну Україну. Щодня Володимира Мармуса можна побачити біля могили сина у Чорткові.

Варто сказати, що Володимир Мармус був учасником і виступив під час конференції пам’яті «Гортаючи сторінки життя…» в Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці. Подія була присвячена 85-річчю від дня народження Стефанії Шабатури – справжньої патріотки, української мисткині-килимарки, багаторічної політичної арештантки радянських часів, членкині Української Гельсінської групи. 

 

Через якийсь час після конференції Володимир Васильович подарував нашій книгозбірні дві авторські книги, згадані вище.

Видання «Доля обрала нас» (2004) – це спроба на власному досвіді показати процес формування національної свідомості української молоді Галичини 1950-х років ХХ ст. в умовах комуністичного режиму СРСР.

 • Мармус Володимир. Доля обрала нас. Передумови формування руху Опору української молоді Галичини 50-70 років ХХ ст. Видання друге, виправлене і доповнене . – Тернопіль: Джура, 2012. – 236 с.

 У центрі книги-дослідження – історичний процес виникнення та діяльність росохацької патріотичної організації, яка на знак протесту проти комуністичних репресій підняла над Чортковом в ніч на 22 січня 1973 року національні синьо-жовті прапори.

Молоді учасники організації розвішали прокламації. Це викликало не тільки гостру реакцію репресивних і партійних органів, але й позитивний резонанс серед громадськості.

Результатом таких дій для активістів стали арешти в табори суворого режиму та довгі роки заслання. До групи входило 9 однодумців віком від 15 до 30 років з невеликого села Росохач.

Коли Комітет державної безпеки СРСР розпочав арешти щодо антирадянської агітації, лідеру цієї організації Володимиру Мармусу на той час було лише 22 роки. Він і отримав найсуворіший вирок.

Спогади членів підпільної Росохацької групи увійшли в книгу-фоліант Володимира Мармуса «Росохач в контексті історії України». Автор також детально розповів про історію рідного села.

Як пише в передньому слові Володимир Васильович, книга дасть можливість знайти відповідь на те: «хто ми і звідки, та в яких умовах формувався наш національний характер»

 • Мармус Володимир. Росохач у контексті історії України. – Луцьк: Волинська друкарня, 2023. – 816 с.

 Читачі нашої книгозбірні зможуть ознайомитися з книгами після їх опрацювання у відділі обробки Заліщицької міської центральної публічної бібліотеки.

Лютий – крижана рана у серці...

 

10 років тому – під час Революції Гідності – українці почали новий етап боротьби за власну ідентичність та країну. Заряджені жагою свободи, починаючи з Євромайдану, ми і до сьогодні боремося зі злом, що не визнає нас. Попри усі можливі труднощі ми маємо вистояти, аби наші діти жили у найсильнішій та найрозвиненішій країні Європи. І коли здається, що вже немає сил боротися, а руки опускаються – згадайте, скільки випробовувань ми вже пройшли. 2 роки 10-річної російсько-української війни, що триває 300 років, із покоління у покоління. Через біль, кров та сльози ми карбували національну ідею, гартували власну гідність, аби, врешті-решт, заявити усьому світу, що ми варті тієї долі, яку самі собі оберемо...   

     Ці думки пройшли червоною ниткою крізь канву ретроспекції «Лютий – грані незламності». Відкриття проєкту «Простір пам’яті» по вшануванню краян-учасників Революції Гідності та російсько-української війни. Подія відбулась 19 лютого у читальній залі Заліщицької міської публічної бібліотеки. Розпочала захід директор МЦПБ Світлана Пукіш. Ведучими були бібліотекарі Ангеліна Михайленко та Андрій Машера.

     Бібліограф Оксана Дяків представила біобібліографічний покажчик «Жертовність в ім’я України» (Краяни-захисники незалежності України в час повномасштабного вторгнення, російсько-української війни) та презентацію про наших загиблих земляків у війні проти росії в період 2014 р. – січня 2024 р.

     Загиблих під час Революції Гідності та російсько-української війни усі присутні вшанували хвилиною мовчання.

     Про матеріали експозиції Заліщицького краєзнавчого музею, присвячені цим віхам нашої історії, розповів директор закладу Віталій Каспрук.

     Багато жителів Заліщанщини брали участь у Революції Гідності. «Заліщицька сотня» на Майдані в Києві була однією з перших. Серед її учасників були Степан Навольський, Ярослав Гринишин, Роман Краснюк, Пилип Глібов, Юрій Якимчук, Василь Іванишин, Роман Бурдейний, Михайло Воронський, Володимир Кулачковський, Василь Машера, Іван Навольський, Ганна Гутник, Ярослава Кіб’юк, Ігор Косован, Орест Винницький, Орест Квач, Олег Гулько, Володимир Марусич, Михайло Король, Ігор Рєзніков та багато інших свідомих громадян.

     Учасники Революції Гідності Іван Блауш, Павло Лесюк та Борис Шипітка поділилися своїми спогадами про ті буремні події, висловили власні думки і закликали до єдності в цей складний для України час.

     До слова були запрошені захисники-учасники боротьби з російським ворогом під час повномасштабного вторгнення. До присутніх звернулись воїни В’ячеслав Смітюх, Роман Бурдейний та Юрій Якимчук, наголосивши  на необхідності критично мислити, розуміти нагальну потребу боротьби проти росії і активної підтримки Збройних сил України.

     Під час ретроспекції прозвучали пісні: «Материнське чекання» (музика Романа Калинича, слова Оксани Дяків, виконав дует «РозМарія»); «Тільки щоб не даремно!» (дует у складі Аліни Бронецької та Олени Марусик); «Все буде Україна!» у виконанні Таміли Яковець.

     Про пейзажі війни в уяві дітей розповіла директор Заліщицької художньої школи Іванна  Андрійчук, представивши малюнки вихованців. На завершення події весь велелюдний зал виконав Державний Гімн України.

     Події Євромайдану, що почалися 10 років тому, стали великим поштовхом для активної частини українського суспільства. Щоб не зрадити досягнення Революції Гідності та не допустити розділення  України – єдиним шляхом є перемога у війні. 

     Наймасовіша і найтриваліша революція, найкривавіша та несправедлива російсько-українська війна… Нам слід підтримувати суспільну пам'ять, яка б допомагала новим поколінням українців усвідомлювати святу пожертву, яку віддали на Майдані та офірують на війні оборонці європейської демократичної України.

ВАЖЛИВА ДАТА: 30 років - Революції на граніті. «ЦЕЙ ГОЛОС НЕМОЖЛИВО БУЛО НЕ ПОЧУТИ!»

 

Багато подій української історії наприкінці ХХ століття наближали незалежність України. І сьогодні держава вшановує патріотів, які своїми мужніми вчинками прискорювали розпад Радянського Союзу. Верховна Рада України Постановою №2364 від 17.12.2019 року «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2020 році» серед подій, які відзначатимуться на державному рівні, чільне місце відвела Студентській революції на граніті. Вона розпочалася 30 років тому – 2 жовтня 1990 року – і стала одним із важливих чинників піднесення національного-визвольного руху в Україні, посилення боротьби з партійно-бюрократичною номенклатурою тодішнього Радянського Союзу.

Студенти своєю активною громадянською позицією у жовтні 1990 року засвідчили спадковість боротьби українців за власну незалежну державу, продовжуючи справу патріотів ХХ століття – учасників Української національно-демократичної революції, національно-визвольних змагань 1940-1950 років, шістдесятників та дисидентського руху, які своєю жертовною діяльністю передали естафету молоді. Їх романтичні ідеї боротьби за незалежності знайшли втілення у створенні студентської організації. Студенти готувалася до тривалої боротьби, репресій, та свідомо йшли на самопожертву задля незалежної України.

Тернопільська молодь підтримала Революцію на граніті та внесла свою лепту у велику справу національного державотворення. Про наших патріотів, які стали на шлях боротьби,  Державний архів Тернопільської області збирає  матеріали, присвячені цим подіям, організовуючи документальну онлайн виставку «Революція на граніті».

 

Ми взяли інтерв’ю у заступника директора з навчально-методичної роботи, вчителя історії опорної школи м. Заліщики Ірини Романівни Галько, яка тоді навчалася у Київському університеті ім. Т.Шевченка і активно підтримувала своїх товаришів.

 

-         Як розвивалися події у Києві восени 1990 року?

- Ідея студентського протесту виношувалась  серед членів Української студентської спілки нашого Київського університету ім.Т.Шевченка та Політехнічного університету ще після розгону весняних політичних студентських акцій біля пам’ятника Т.Шевченка.  З одного  боку, організатори протесту діяли дуже обережно, а з другої - ідея необхідності змін витала в  повітрі 1990-х. Акцію протесту не розпочали у вересні тому, що більшість студентів перебувала у трудових загонах, які допомагали колгоспам збирати урожай овочів та картоплі. Її запланували на 2 жовтня, бо 1 жовтня одружувався Маркіян Іващишин, голова Студентського братства Львова. Три студентські організації УСС Київського університету і Політехнічного інституту та студентське братство Львова узгодили свої дії, об`єднали вимоги і спільно розпочали протест на площі Жовтневої революції. Так розпочала Революція на граніті.

Крім виписаних вимог, мова йшла про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року, відставку голови Ради Міністрів України Віталія Масола, прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ, недопущення підписання нового Союзного договору, повернення в Україну солдатів, які проходили строкову службу за межами держави, і забезпечення служби на території республіки юнакам подальших призовів, загальною метою протестувальників-студентів було підняти загальноукраїнський студентський страйк.

 

-         Як обирали  студенти способи протесту?

- Були різні ставлення до форми протесту, зокрема і голодування. Так, наприклад, страйком  нашого Київського університету прийняв рішення, що дівчата не будуть брати участь у голодуванні, хоча б якийсь певний період.  Учасники акції ще не знали, як поведе себе влада, КДБ, були готові до будь- якого розвитку подій. Мені так здається, що протест не розігнали ще з 2 жовтня, тому що було дуже холодно і голодувати було важко. Про всяк випадок, щоб уникнути одночасного затримання, лідери студентського протесту чергували на площі по черзі. 2 жовтня Олесь Доній, голова університетської  УСС, мій однокурсник, розпочинав акцію протесту, намагаючись отримати дозвіл Київради на розгортання наметового містечка, щоб не дати владі можливості звинуватити учасників акції у непокорі і не розігнали протестувальників. Після отримання дозволу, хлопці розгорнули наметове містечко так блискавично, що навіть міліція не встигла відреагувати. 

  - Яким було ставлення суспільства та державних органів до протестувальників?

- До протесту приєдналися студенти інших вузів з різних міст України. Але голодування насправді було дуже важким. Пам`ятаю, своїх однокурсників Едика Шепелєва, Толю Момрика та ще кількох хлопців, які після тижня голодування були такі виснажені, що дивитись на них було боляче. Це при тому, що  київські студенти ще й відвідували заняття у вузах, щоб їх не відрахували за невідвідування. Ті, хто не голодував  або були в службі охорони, або просто у групі підтримки. Ми щодня приносили їм свіжі квіти, готували для них трав’яні чаї.  Окрім підтримки, були і провокації. 

 

Якось не пригадую змісту гнівних повчань, які  неслися у бік «невдячної молоді», але такий випадок ніколи не забуду: до наших хлопців на четвертий чи п`ятий день голодування  підійшла така приємна жіночка і з пропозицією: «Поїжте, хлопчики!» розгорнула  великий кульок зі свіжоспеченими пиріжками, які пахли неймовірно смачно.

Хлопці ввічливо відмовлялись, хоча деякі потім втрачали свідомість. Були ще і такі, які демонстративно розгортали їжу перед голодуючими. Після тижня голодування багатьом довелось надавати медичну допомогу і виводити з голодування. Але на це був розрахунок влади.  Хоча лідери протесту  від початку мали не голодувати, вони  також  розпочали голодування і під кінець акції бажаючих голодувати було більше, ніж дозволяло наметове містечко.

Студентський протест підтримували і наші університетські викладачі, одні відверто ходили на Жовтневу площу до голодуючих студентів, як наприклад, наш земляк, викладач кафедри археології Юрій Миколайович Малєєв, ми з ним там часто зустрічались. Серед людей, які підтримали протест було чимало відомих вчених, митців. 14 жовтня застрайкував увесь Київський  державний університет ім.Т.Шевченка, потім - КПІ і інші київські вузи.

Практично багатотисячне студентство Києва  стояло на вулиці під своїми вузами і не просто підтримувало голодуючих, а вимагало змін. Цей голос неможливо було не почути!

 

*** *** ***

Студенти досягнули на той час небаченого результату: їх вимоги розглядала на своєму засіданні Верховна Рада УРСР, а депутати прийняли відповідну постанову.

Молодь 1990 року передала естафету своїм ровесникам, які відстоювали справедливість під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, і сьогодні захищають незалежність і територіальну цілісність України від російської агресії.  Тільки ті громадяни, які мають цінності, будуть їх відстоювати навіть ціною власного життя. Тільки ті громадяни, які хочуть творити незалежну Україну, для цього будуть все робити. Тільки ті громадяни, які діятимуть злагоджено та організовано, зможуть змінити державу!

 

Василь ДЯКІВ, історик, член НСЖУ

 

На фото: Олесь Доній, голова університетської  УСС, - на обкладинці тодішнього журналу, який розповідав про Студентську революцію на граніті.

 

Студентка Ірина Галько поспішає до своїх однокурсників, які голодують.

 

Однокурсники Ірини Галько під час голодування.