У сучасній українській літературі є
чимало цікавих авторів. У Заліщицькій міській центральній публічній бібліотеці 25
листопада 2024 року відбулася зустріч онлайн та офлайн поета і письменника з
Києва Олександра Козинця зі здобувачами освіти та педагогами Заліщицького
вищого професійного училища, шанувальниками українського поетичного слова та
учасниками мистецької студії «Ліра», яка діє при міській бібліотеці. Захід
підготувала і провела бібліографиня, письменниця, заслужена журналістка України
Оксана Дяків. Автор О. Козинець подарував свої книги Заліщиькій
книгозбірні. Читачі мають можливість знайомитися з його поетичними і прозовими
творами.
Пропонуємо увазі читачів рецензію Оксани Дяків на книгу цього автора «Усі вже знають»…
Читати вірші багатогранної людини й
легко, й складно водночас... А ще коли це нова збірка поезій відомого в
сучасному українському красному письменстві автора Олександра Козинця, то
розумієш, що це – ще одна сходинка вгору в його літературній творчості, а для його
читачів – цікаве й наснажуюче спілкування з поетом.
Варто зазначити, що Олександр Козинець –
автор 18-ти книг, поет, прозаїк, логопед, кандидат педагогічних наук,
науковець, доцент Українського державного університету імені Михайла
Драгоманова, хорист у народному камерному хорі «Moravski». Публікується в вітчизняних та закордонних літературних
антологіях, альманахах, журналах, газетах. Автор передмов та рецензій до книжок
інших письменників. Дипломант Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» в
номінаціях «Пісенна лірика» (2018) і в номінації «Terra інклюзія – 2019»,
оповідання «Магія слабкості». Також отримав відзнаку «Молода КороНація» за
казку «Меделін» (2019). Дипломант спеціальної номінації короткої прози
«Коронації слова» за твір «Як тебе не любити…» (2021). Двічі дипломант
літературного конкурсу імені Григора Тютюнника у 2018 та 2020 роках. Лауреат ІІ премії муніципального конкурсу
імені Івана Франка за роман «Картка Марії» (м. Одеса, 2021). Дипломант
Всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм імені Василя
Стефаника (2021), літературного
конкурсу імені Леся Мартовича (2022). Лауреат Всеукраїнської премії імені
Василя Симоненка (2023).
Письменницьку творчість О. Козинця слід
охарактеризувати, як філософсько-духовні пошуки життєвих сенсів, ниточок,
взаємних зв’язків між світлом духовним, Божим і світлом в середині кожної людини, в
її серці. Світлоносність лірики і прози автора, на мою думку, причаровує
любителів книг. Це ті струни, які
зачіпають душі вдячних читачок і читачів у різних куточках України та
інших держав.
Але звернемось до поетичної книги
письменника «Усі вже знають», яка побачила світ у київському видавництві
«Ліра-К» наприкінці 2025 року, як мовиться, щойно з гарячої видавничої печі.
Оскільки книжка у творчому доробку автора вісімнадцята (!), то вартує привітати
пана Олександра з його плідним літературним повноліттям.
Про що ж нова збірка Олександра
Козинця? Якщо відповісти коротко, то про наше життя і його різнобарвність,
багатоликість. Два розділи збірки «Спостереження й висновки» і «Підслухане та
почуте» наче розділені за змістовим наповненням і настроєм, але все ж таки
перегукуються між собою притчевістю авторських верлібрів.
Назва «Усі вже знають» занурює нас у поетично-інформаційний
простір, який ніби нам знайомий, але не все так просто!
Однойменний верлібр «Усі вже знають»
із другого розділу цього видання розповідає про дуже тендітну, освячену таїною
подію: народження донечки і про її вдячність таткові за дароване життя: «тату
привіт! // це твоя наймолодша доня // дякую що наважився // пустити мене у світ
// що попри всі виклики й вагання // дав мені життя…»
Уже з перших сторінок книжки зачіпає
за живе вільний вірш «День народження». Бо чи не один раз у своєму житті ми
відмовляємось від наче обтяжливих зустрічей із рідними, а потім шкодуємо про
це. Адже стається щось, що перериває нитку наших буднів різними випробуваннями,
як і з героїнею поезії: «хочу хоч один рік // провести свій день // без
святкових столів готувань // прибирань та скупчення рідних // небо її почуло //
за день до свята вона зламала ногу // й наступного дня її оперували». Тож спочатку
думаймо, посилаючи у височінь свої думки і бажання!
Як на мене, вірші Олександра Козинця у
цій книжці є способом автора не тільки поспілкуватися зі своїми прихильниками,
але й оточити їх різними життєвими історіями, правдивими випадками, які
підкажуть уважному читачеві вихід із певних, можливо, й непростих ситуацій.
Водночас авторське перо легке, часто
іронічне. Та крізь цю усмішку прозирає життєвий досвід, народжений, завдячуючи власній
життєвій стежині й щирому спілкуванню з людьми довкіл.
Отож, де народжується тепло серця і
любов до людей, на думку пана Олександра? Як і він, переконана, що це
відбувається в сім’ї та родині. З отого життєдайного і цілющого джерела черпає
дитина і навіть дорослий наснагу жити, рости, розвиватися, тоді й зароджуються
в серденьку й душі творчі паростки.
І саме глибина і чистота родинного
джерела зрощують людину, плекають її характер, формують погляди, розвивають
таланти.
Якщо заглибитися у вірші письменника
Олександра Козинця з його нової збірки «Усі вже знають», то однозначно вдумливі
читачі відчують силу родинного дерева. Звісно, родина збагачує внутрішній світ
кожної особистості. Але й сама людина розвивається через освіту і самоосвіту,
через пізнання і власний поступ до Божих начал та істин.
Бог, Родина, Україна, Мова, Життя,
Люди, Любов, Творчість, Мудрість, Вдячність – це ті підвалини-основи, на яких
базується поетичний світ Олександра Козинця, зокрема і в його найсвіжішій
верліброво-новелістичній книзі «Усі вже знають». Це ті гілки поетичного дерева
Олександра Козинця, яке він виростив через різнотематичне гілля-вірші у такій
насиченій густо-зеленій в своєму оформленні книзі. Вона вабить того, хто візьме
збірку в руки, прилягти на галявину з соковитою травою і прочитати: тож про що саме
«Усі вже знають»?
Чому оцінюю жанрову приналежність
збірки як верліброво-новелістичну? А тому що вільні вірші письменника наче
невеликі новелетки постають перед очима читача вловленими автором фрагментами
людського життя з його позитивами і негативами, сонячним світлом і темними
ночами. У збірці – майстерне поєднання прози подій життя з лаконізмом і
метафоричністю поетичної творчості.
Промовистими є назви віршів у цьому
виданні, в яких йдеться про вічне, про виплекану духовність у кожному з нас: «Чую Бога», «У голові та серці», «Реакції»,
«Для пісні», «Відповіді» та інші, як і зміст поетичних рядків, наприклад у
вірші «Чую Бога»: «слухаю море – чую Бога
// слухаю вітер – чую Бога // прислухаюсь до серця – чую Бога // і хай як би я
оминав // у віршах чи в житті // роздумів про Бога // знову й знову переконуюся
// що Він усюди».
Значний пласт віршів О. Козинця у новій
збірці присвячений сім’ї, її непроминальним цінностям, коханню, родині й стосункам
у ній. Не обходить стороною поет і проблеми в родинах. Це – вірші «Легша праця»,
«Дідові настанови», «Аскеза», «Хвостики риби», «Пробачаю», «Відповідь»,
«Відкладені листи», «Зв'язок», «Цікаво» та інші.
Ось як влучно описує автор у вірші
«Легша праця» роботу наших предків, яким ми маємо бути вдячні за сьогоднішнє
життя: «згадую бабусю // кілометрові
рядки буряків // шалену спеку подряпані руки й ноги // та відчуваю неймовірну
вдячність // за те що ми зараз маємо легшу працю».
Про роль дідуся в долі хлопчика і
дорослого чоловіка, який продовжує ткати полотна свого роду крізь роки й
десятиліття, О. Козинець пише: «згадую
діду // як ти мені казав // «якщо хочеш відчути мою любов – // відчуй любов до
себе самого // бо ти – частина мене // і я живу в тобі // де б я не був // чи
де б не був ти» // і от згадуючи його
любов // відчуваю як словами діда // до мене говорить рід // а небо мені
усміхається // дідовими синіми очима».
Доповнюючи свої роздуми про цінність
роду, поет пише в «Аскезі»: «любов до
себе й світу // й усе це в міру – // це найкраща // з усіх можливих аскез // а
ще краще – // відчувайте силу роду // який говорить до вас // через знаки //
який запитує // «чиє ім’я ти маєш?» // і якщо знаєте відповідь – // рід щедро благословить
вас // світлом достатком захистом».
Кохання і чистота є важливими в
сімейних стосунках. Вони особливим відбитком лягають на продовження роду –
синів і доньок. Про це мовить поет у вірші «Відповідь»: «…чистота чоловіка й жінки // до шлюбу і в шлюбі // важлива для того //
щоб рід міг передати через любов двох // новим поколінням усі таланти роду //
зібрані століттями».
Звісно, в житті кохання часто межує з
розлукою і зрадою, як у вірші «Цікаво»: «так
іноді цікаво // чи її тіло досі належить тому // хто прийшов після мене? // але
ще більше цікаво // хто тепер у її серці?»
Про негативи сімейної «політики»
знецінення щодо наймолодшої дитини в сім’ї О. Козинець говорить у вірші «Хвостики риби» і змушує нас
задуматися, наскільки, здавалося б, дрібні вчинки дорослих, неповага можуть
псувати дітям їхнє дитинство: «батько
почав повторювати // «Сірьожа любить їсти хвостики» // а я їх просто ненавидів
у дитинстві // і все чекав // коли ж прийде час // коли я скуштую // інший
шматок риби». І такі й інші
втілені у верлібрах спостереження автора
як педагога спонукають до роздумів читачів збірки.
Олександр Козинець, аналізуючи людську
психологію у вірші «Блажен», пише: «ми – архітектори як тіла свого // так і
простору довкола // як молодості своєї й краси // так і старості й страхів…»
Це важливі думки, про які здебільшого забуваємо у шалених ритмах сьогодення, а
потім бідкаємося, долаючи труднощі, які самі ж і породили...
Любов до людей і світу, до життя, шана
дружбі – на цю тему створені письменником верлібри «Світло», «Басейн», «Тепер»,
«Зобов’язання» й інші. Ось яку думку
висловлює автор у вірші «Захист», і з нею, переконана, слушно погодитися: «і
хай скільки б повторював мені світ // «вчись захищатися» // вчуся любові та
милосердя // бо знаю що це – найвищий захист».
І це – щира правда, адже, як пише Ліна
Костенко:
Де є любов – там темряви нема,
де сходить сонце – ніч уже безсила.
Світись в мені, любове яснокрила,
щоб в серці не селилася зима.
Книжка «Усі вже знають» – насправді жива.
Адже автор не відсторонюється від нашої реальності, впадаючи, наприклад, у
меланхолійне споглядання природи чи описуючи людські життя, як мовиться, поза
часом і простором.
У збірці є вірші, присвячені Україні,
впливу війни на долі нині сущих під воєнним небом, а ще О. Козинець торкається болісного
питання ролі української мови в нашій державі: «Себто», «Кулі», «Син»,
«24.02.24», «Мова» та ін.
Поет хоче знати
відповіді на «Прості запитання», які зараз тривожать українців, але отримати на
них правдивий відгук-оцінку дуже складно: «сумно що жоден езотерик // не
каже чому болить душа // та тремтить тіло // під час ракетних атак? // чому так
змінюються // очі хлопців і дівчат на фронті? // чому старіють батьки й
відкладені мрії // чому війна безповоротно нас змінює?»
У вірші «Син»
Олександр Козинець відчув трагедію мами, яка втратила сина, бо « – такі нині
часи // що не знаємо що буде завтра // такі нині часи // що не знаємо що буде
сьогодні… // а син її служить у війську // молодий військовий психолог //
а син її – красень // мудрий розумний глибокий // майже годину вона намагалася
// додзвонитися на його номер // аж поки нарешті хтось із побратимів // таки
взяв слухавку // – мені безмежно жаль // та ваш син сьогодні загинув // від її
крику у всього офісу // волосся дибки стало».
Про мовне питання
автор небайдуже і з болем пише, порівнюючи з кулями російську мову, яка є
ознакою ворожої країни-агресорки і теперішньої російсько-української війни:
«мені болить // коли в українських містах і селах // я чую російську мову //
зокрема від дітей та молоді // це – кулі в тіло країни // в наш розквіт і
розвиток // і прикро що кількість // російських набоїв // ніяк не зменшується».
У верлібрі «Мова»
– оповідь про зустріч із норвежцем, який, володіючи російською мовою,
спілкується з українцем англійською, аби щадити почуття співрозмовника через
війну з росією, бажає перемоги України, але… «я його слухаю ковтаю сльози //
з вірою що все так і буде // але різко повертаюсь у реальність – повз нас проходить
// юрба українських підлітків // які говорять російською»!
Водночас сам Олександр
Козинець прекрасно володіє рідною мовою, в тому числі її фразеологією, про що
свідчить вірш «Очі», в якому він поєднав різні прислів’я і приказки про очі як
влучні вислови, що підсумовують народний досвід: «але й оком не моргнеш – //
як з очей зійде пелена // бо очі без душі – сліпі // бо очі не бачать – // то й
серце не болить // бо очам страшно // а руки роблять».
Вірш «Забуті та
рідковживані» демонструє, як збагачують мовлення, в тому числі поетичне, зразки
розмовної лексики, додаючи верлібру неформальності. Хоча автор пише про напругу
в соціумі під час війни, бо нас супроводжують графіки вимкнення електроенергії,
втома і нервозна вибуховість, але в рядках жевріє і надія на краще майбутнє: «і
хто б що не казав // а ми сливе дотягнули до зими // а там присійбо і весну
зустрінемо» (сливе – майже; присійбо – справді, насправді).
Подорожуючи
сторінками збірки «Усі вже знають», помічаємо, що автор любить гори («Рай», «Досвід»,
«Додому»), може, тому, що вони ближче до Бога?
Метафоричний вірш «Досвід» порівнює
сходження людини в гори з її зростанням у власній справі, адже не тільки варто
подолати непростий шлях до вершини (до слави чи до променів сонця), але й
пізнати щось важливе, отримати новий досвід, якого ще досі не було за плечима: «що
таке успіх у власній справі? // це шлях сходження на гору… // та головне в
будь-якій дорозі – // з яким досвідом ми з неї повертаємося».
У збірці простежується особлива
пристрасть поета до осені, коли справді пишеться-твориться, коли кольорові дні народжують
думки про кохання («Аби з ким», «Вересень», «Плани» та ін.): «з планів на
осінь – знайти озеро молодості й скупатися // знайти озеро здоров’я й скупатися
// викинути запасні ключі // від старої орендованої квартири // купити новий
блокнот // написати в ньому плани на майбутнє… // – будь ласка зважте мені // три місяці осені
// трохи любові й тепла – // прошу продавчиню на ринку // а вона усміхається».
Олександр Козинець вважає, що вдячність
Богові й людям має бути невід’ємною частиною нашого повсякдення, бо подяка
світові покращує наше складне сьогодення (вірші «Дякувати», «Дякую», «Світе»,
«Сім пунктів» та інші): «світ насправді змінювати легко // якщо починати із
себе // для закріплення результатів // щодня виконувати нескладні завдання //
наприклад писати зранку // бодай сім пунктів // за що ти вдячний / вдячна
світові // й стільки ж пунктів // дописати ввечері».
Не оминає автор у своєму виданні «Усі
вже знають» і тему красного письменства, творчості, натхнення («Рекомендації
лікаря», «Надих», «Страх», «Зайнятість» та ін.), яка присутня і в попередніх
його збірках. Зокрема, у вірші «Надих» О. Козинець висловлює щиру вдячність
тим, хто його надихає, зокрема і своїм читачам: «якщо ви зараз читаєте ці
рядки – // значить небо підтримало мій намір // і хоче кожному з вас передати
// що надих – це ви // це ви_бір ким бути // що їсти кого читати // з ким
засинати // про кого думати // дякую вам за надих! // дякую що є ви!»
У цьому ключі цікавим є на початку книги
звернення письменника до читачів «Надих – це вибір», в якому автор структурує
збірку, називаючи її основні теми, істини, до відкриття чи переосмислення яких
може прийти читач. Водночас поет запрошує до внутрішнього діалогу тих, хто
розгорне сторінки його книжки, буде читати і зіставляти власний життєвий
набуток із досвідом пана Олександра, порівнюватиме свої погляди з переконаннями
автора, який наче відкрив свою душу через вірші: «Заходьте, друзі, погрійтеся в
щирих обіймах!»
Олександр Козинець своїм вправним
словом іронічно зображає різноманітні життєві ситуації. Особливо це відчутно в
розділі «Підслухане та почуте», в якому автор неодноразово виступає не лише як
поет, але і як педагог. Бо чимало віршів він з любов’ю і щирістю присвячує
дітям, їхнім цікавим оцінкам стосунків між людьми, неординарним думкам про
реальність і навіть про сни.
У своєму вільному вірші «Диплом»
письменник пише про марноту намагань батьків вплинути на погляди майже дорослих
дітей. І ця ситуація немов «списана» з взаємовідносин моїх знайомих мами і
доньки. Настирливість матері спричинилася до того, що її вперта дівчинка
виконала вимогу мами отримати диплом лікаря. Але донька вручила його батькам зі
словами: «Бери свій диплом!» – і пішла далі власним шляхом!
Народнофілософським є вірш «Буде як
буде», в якому передана розмова мудрого батька зі схвильованим поганим сном
сином: « – будь обережним найближчим часом // мені недобрий сон наснився… //
– ти знаєш мені стільки тяжких снів // останнім часом сниться // що якби я всім
із них вірив // уже й жити було б не варто // тому сину з Богом у кожний день
// з вдячністю за новий ранок // а далі буде як буде».
Останнім акордом збірки «Усі вже
знають» став вірш «Часи любові». Ось рядки з цього верлібру про довіру до
добрих і нещирих людей: поетичний висновок Олександра Козинця сповнений світла,
надії і любові:
– у мене з довірою до людей
завжди було непросто
а зараз довіряю більше
у кожного є темний і світлий бік
і маю надію
що моє світло й добрий намір
пробудять у людях
їхню любов –
світлу сторону
бо часи нині
для любові та трансформації
часи нині для радості
й світла
