Аристократ духу (28 травня цього року – 104 роки з дня смерті Великого Каменяра)

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу…

Іван Франко

28 травня цього року – 104 роки з дня смерті Великого Каменяра. Феноменальна постать Івана Франка створює враження, що самі небеса подарували нам цього велетня духа. Його гігантський дух підняв народ і став культурною віссю для української інтелігенції. І.Франко, так як і Т.Шевченко, став тим яд­ром, по якому можна пізна­ти тіло і осердя української нації.

Іван Франко писав: “Я син українського селянина, що викормився чорним се­лянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваюся до обов’язку па­нщиною цілого свого життя відробити ці шеляги, що їх видала селянська рука на те, щоб я міг знестися на висоту вселюдського ідеа­лу”. Щоденне життя гарту­вало його так, як гартував батько залізо у тверду ко­ва­льську сталь.

Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах (нині село Івана Франка) Львівської області. Після закінчення сільської школи вступив до Дро­­го­бицької гімназії. Коли був на другому році, помер йо­го батько, залишаючи мо­лоду дружину й четверо дрібних дітей. Мати вийш­ла заміж і за старанням вітчима талановитий Іван закінчив успішно гімназію, навчався у Львів­ському уні­верситеті. А через 16 років закінчив Черніве­ць­кий університет та у 1893 році захистив у Відні докторську ди­сер­тацію.

За словами історика Дмитра Дорошенка, “кож­ний, хто стрічався з Фран­ком бачив у ньому людину, що була втіленням аристо­крата духа”. Дмитро Дон­цов опублікував лист Симона Петлюри, в якому Головний Отаман так вис­ловився про поета: “Фран­ко вміє прекрасно відчути дух душі і вилити настрій у чудесних, чарів­них фор­мах”. Немало схваль­них висловів з співпраці з Фра­нком написав М.Грушев­ський. І.Франко працював виснаж­ливо усе своє життя тільки з мотивів високоідей­ности, з палким бажанням виконати свій синівський обов’язок для свого народу.

Відомий священник, письменник і громадсько-педагогічний діяч Йосиф Застерець (1873-1943) доклав великих зу­силь, щоб Івана Франка висунути в кандидати на здобуття Нобелівської премії, але війна і смерть письмен­ника 28 травня 1916 року перешкодили в тому благо­родному намірі.

І.Франко писав: “Хоч нас отемнюють і деморалізу­ють довгі віки і хотя й ми бідні, але в нас жага до правди і справедливості вельми висока, скинути ярмо неволі”. З молодих років Франко почав писати і вміщував свої твори у різних часописах. Відтак він став найбільш плодовитим письменником, друкована частина спадщини якого сягає понад 50 томів «Зібрання творів».

Великий Каменяр був феноменально здібним журналістом, поетом, пу­блі­цистом, редактором часописів і літературних журналів, автором опо­відань, повістей, новел, казок, театральних творів, наукових статей, критич­ного аналізу та дав над­зви­чайно велику кількість пе­ре­к­ладів визначних творів світового письменства. Твори І. Франка перекла­де­но багатьма мовами світу.

Тож ми розуміємо, що можна назвати небагато таких постатей в історії на­роду та в історії людства рівних Іванові Франкові за різнобічністю таланту й наполегливістю, гідними титанів національного Відродження. Великий Ка­ме­няр був сильною індиві­дуальністю як людина, мав відвагу формулювати не­по­пулярні погляди, проти­стояти усьому, що супере­чило його світлому розу­мові й за те йому шана!

                                                                    Заліщицька районна газета "Колос"