Поетична збірка Ірини Вікирчак
«Альгометрія» про передчуття великого болю, його осмислення, проживання і
трансформацію за допомогою текстів та часу.
Назва книжки запозичена з назви космічного експерименту, в результаті
якого виявилося, що на планеті Земля людина відчуває біль значно гостріше, ніж у
космосі. Збірка вийшла у видавництві «Парасоля» в 2021 році. Крім цього
видання, в поетки і культуртрегерки є три поетичні збірки: «Розмова з ангелом»
(2005), українсько-німецька збірка
у колаборації з Міленою Фіндайз
«Потяг часу: Чернівці – Прага – Відень» (2011) та україно-польське видання
«Листи з Калькутти» (2024). Між усіма книжками простежується паралель: постійні
творчі шукання та ословлення того, що насправді «найбільше болить».
Авторка
послідовно вибудовує модель поетичного світу, що увібрала в себе життєвий
досвід, поетичне кредо, світоглядні та моральні засади творчості. Поезія Ірини
Вікирчак існує як продумано структурована і завершена цілісність.
Композиційно «Альгометрія» складається з
трьох розділів-циклів: «Альгометрія», «Антропологія» та «Амнезія», містить
передмову Галини Крук та авторську післямову. У передмові Галина зауважує: «І
в цьому, як на мене, криється основна сила цієї книжки – в ключовому моменті
відкриття очей, у внутрішній метаморфозі, коли твоя болісна вразливість і
відкритість перетворюється на силу бачити і говорити від імені свого болю та
болю інших, рости, переростати, давати можливість рости іншим».
Основоположний структурний принцип
«Альгометрії» є таким, що відповідає постмодерному напрямку. Водночас
домінантами, що організовують образно-поетичну структуру збірки, виступають
емпатія, «пошук творчої свободи та осмислення непростого досвіду життя на
планеті Земля – спільного і водночас унікального для всіх нас».
Авторка творить у жанрі верлібру, лише
юнацька книга «Розмова з ангелом»
характеризується силабо-тонічним, римованим віршуванням. На мою думку, перехід
Іриною Вікирчак від традиційних римованих віршів до архітектоніки вільного
вірша обумовлений творчим зростанням авторки, набуттям життєвого і творчого
досвіду і, мабуть, своєрідною зміною поглядів на поетичне мистецтво.
«Альгометрія» містить часто сюжетні верлібри. Це –
не просто нанизування емоцій, почуттів, думок, вражень. Це – поетичні
мініатюри-розповіді про історії з життя. Тобто про реальне життя таким, як воно
є, часто болісним, – крізь призму пильного і гіперемпатичного авторського
світобачення, а не холодного погляду відстороненого і відчуженого спостерігача.
Багатопластовість
верлібрів досягається також за рахунок використання поетичних засобів.
Цікава метафоричність мови збірки як
мистецтво образних асоціацій. Наприклад, у вірші «захід над Цецино» (Цецино –
найвища гора Чернівецької височини, розташована на західній околиці Чернівців)
читаємо:
***
захід над Цецино
ситцевий, рифлений і глевкий –
плавно проміння
над містом сиплеться
дай мені руку,
птахо, на тобі серце, рибо
сон мій
пролазить крізь дірки ситові
ситцеві хмари у
вічі дивляться
стань моїми
зіницями
глейкою душею
сонце
Виразним є звукопис (алітерація), наприклад, у вірші «Houston,
we have
a poem» («Г’юстоне,
у нас поема»): «віщі сни/ дежавю,
дежа-лю, дирижаблі століть, капсули часу/ де небо і пекло – одне і те ж».
Цікавою є синонімія, як наприклад, у
вірші «Вегетаріанка»:
отак і ходимо
містом
отарою
зграєю
стадом
тренуємо
поведінкові
механізми
дихаємо
синхронно
пестимо шку(і)ру
собі навзаєм
Часто у ліриці пані Ірини спостерігаємо
таку стилістичну фігуру, як алюзія (натяк) на відомих персонажів літератури
попередніх епох.
Зустрічаємо у віршах алюзії на античну
міфологію: це – герої Прометей, Одіссей (чиї імена винесені в заголовки віршів
першого розділу «Альгометрія»), а також мідасовий дотик у поезії «мурахи»,
божок-вагітан у вірші «slow motion». Авторка звертається і до фольклорних
образів-символіки наприклад, у вірші «узріти»:
…аж поки у темряві зоряній,
з темного боку
Землі, там де ніч
хтось в Карпатах
для тебе запалить
блідо-жовтий
вогонь-горицвіт
спиниться час і
на мить
скажеш собі,
затнувшись:
молитися – це
обійматися з Богом
Цікавими є, наприклад, алюзії на біблійні тексти у віршах Ірини
Вікирчак, зокрема: у поезії «навиворіт» – «сорок
років пустельних»; у «часі ангелів» – алюзія на біблійне створення світу
Богом; у «блукачі» – Агасфер, Блудний Син; у таких верлібрах, як: «скриня» – «хтось комусь Агасфер/ хтось комусь Симеон»;
«проба на віру» – «авраамів кинджал /
мойсеїв вогонь / проба на віру»; у вірші «мурахи»:
кажуть завмерти,
не рухатись
не борсатися і
чекати на порятунок
рано чи пізно і
так навчишся в святого Петра
ходити як Бог
по тому, чия
густина, здавалося б
не здатна тебе
втримати
У текстах зустрічаються виразні
авторські неологізми. Так, у вірші «Houston, we have
a poem»
натрапляємо на новотвір «зблизнячена»: «душе
моя зблизнячена / друге моє крило». А у поезії «прикипіти» читаємо:
один шрам на
двох
сіамські
близнюки
не розділиш
більше
хіба
напівпомерти обом
біда
Таким чином, лише доторкнувшись побіжно
до яскравої палітри поетичних засобів у ліриці Ірини Вікирчак, маю зазначити,
що вона змушує уважного читача заглиблюватись у ці непрості, багатопланові
постмодернові поетичні тексти, які вільні від гучних вигуків чи гнівних гірких
осуджень.
У книжці простежується прагнення авторки
філософічно поєднати, взаємодоповнити істини, які можуть бути часом і полярно
протилежні, як життя і смерть, муки народження і трагедія загибелі, радість і
смуток, зустріч і розлука, «біль вечірніх новин» і світанок надії, віра в Бога
і безбожжя (у віршах «на рукаві»); «slow motion», «амнезія», «хронічна гіперемпатія», «на «Ви» з
Богом» та інших верлібрах.
Віршований доробок пані Ірини
розглядаємо як цілісну структуру, а також аналізуємо в контексті естетики
екзистенціалізму. Особистість – як найвища цінність світу; у збірці
«Альгометрія» важлива філософія існування людини, а також і всього живого,
сущого на Землі.
Варто додати, що збірка
«Альгометрія» за підсумками роботи журі літературного конкурсу «Нагорода Фонду
Петра і Лесі Ковалевих» минулого 2023 року отримала премію у категорії «Поезія».
Двомовна (українсько-польська) збірка «Альгометрія» також вийшла у світ у 2022
році у Польщі у видавництві «Аустерія», переклад польською мовою віршів Ірини
Вікирчак – Анети Камінської.
Оксана Дяків, українська поетеса, письменниця, редакторка Заліщицької газети "Колос" (2001-2022),
членкиня Національної спілки журналістів України та Наукового товариства імені Шевченка, Заслужений журналіст України, бібліограф Заліщицької міської центральної
публічної бібліотеки
